Як реагували на смерть cталіна? «На людях казали те, що хотіла почути влада»

5 березня 21:50. Дача cталіна, його кімната. На ліжку лежить уже бездиханне тіло вождя радянського союзу

Саме цього моменту життя великої кількості людей розділилось на «до» й «після». Вже невдовзі радянське суспільство чекають поверхневі реформи, проте наразі срср готується до поховання свого лідера. За довгі роки радянська пропаганда змогла зробити з йосипа cталіна «святу» людину. Коли наступного дня спочатку всесоюзним радіо, а потім і в газеті «Правда» було оголошено цю звістку, мільйони людей, які народились, зростали під його портретами перебували в шоковому стані. 

Незважаючи на весь терор, всі жахи війни, політичні й етнічні чистки, завдяки величезній машині пропаганди значна кількість людей 6 березня потягнулась прощатись з «вождем народів» до Будинку профспілок. Для прощання з йосипом cталіним у громадян було лише 2 дні: 6 й 8 березня, оскільки 7 березня було відведено для міжнародних делегацій. За цей час на церемонію прощання прийшло від пів мільйону до двох мільйонів осіб, а у всій москві навіть не можливо було купити квіти. Проте сама церемонія прощання радянською верхівкою була організована жахливо. 

8 березня на церемонії прощання сталася масштабна трагедія, яка забрала життя більше 100 людей

Бажаючи встигнути попрощатися зі cталіним, 8 березня центр москви заполонили кілометрові черги людей. Увесь день все більше громадян прибувало до натовпу, який стояв у черзі до Будинку профспілок, натомість центр міста вже не витримував такої юрби. Замість того, щоб дозволити людям зайняти бічні вулиці та мати змогу контролювати кількість новоприбулих, влада не обмежила доступу на дальніх підступах до натовпу й пильнувала, щоб люди йшли виключно затвердженими маршрутами. Це призвело до того, що учасники процесії, які були позаду, почали напирати на тих, хто був попереду — через що почалася масштабна тиснява. Люди були затиснуті з обох сторін і, не маючи інформації про те, що відбувається попереду, ті, хто був у кінці натовпу продовжували свій рух. Через це велика кількість людей отримали різні ушкодження, більше ста людей було затоптано або задушено. 

А вже 9 березня вся країна плакала на похованні диктатора. Ці сльози були не тими сльозами, коли втрачаєш близьку тобі людину, а розпачем від того, що тебе чекає невідомість. 31 рік від цієї людини залежали усі рішення в державі й кожна радянська людина в кінці правління cталіна знала, що її може чекати за місяць, рік, два роки. Знала, коли буде підвищення виплат, зниження цін, коли держава розпочне грабунок населення «на благо світлого майбутнього», коли без розголосу розцінки на оплату власної праці знизяться.

«На людях казали те, що хотіла почути влада»

А чи було прощання з катом українського народу в Україні? Починаючи з 6 березня всіма містечками, селищами, містами почалось оплакування смерті вождя. Хтось із власної волі, хтось, хто не хотів потім «душевних розмов» з органами влади, ходив на мітинги-прощання зі cталіним. 9 березня у центрі Києва, на тодішній площі імені cталіна зібрався багатотисячний траурний мітинг. Його навіть транслювали по телебаченню. Уся площа, а також навколишні схили пагорбів і вулички були заповнені людьми, які оплакували смерть вождя. Проте такому скупченню посприяли спецслужби. 

До речі, представники мгб урср прослуховували розмови людей, переглядали листи, які були надіслані того дня, а також перевіряли різноманітні доноси про «неналежні» вислови щодо смерті cталіна. 

Загалом у ті дні рідко можна було почути «неналежні» слова про смерть сталіна: з одного боку — через боязнь за свою подальшу долю, а з іншого — тому, що суспільство частіше виказувало саме слова смутку й скорботи. Деякі навіть йшли на крайні заходи через церемонію прощання зі cталіном. Зокрема, вкорочували собі віку, бо були зацьковані чиновниками за те, що вони «не так» себе поводили на траурному мітингу. Тут можна згадати, як курсант 2-го курсу одеського військово-морського училища стрибнув під трамвай через те, що його зробили «ворогом народу» за читання книжки на траурному мітингу. 

А як же не згадати мільйони арештованих, депортованих, замордованих представників різних народів, які були названі «ворогами»? 

Вони позитивно сприйняли новину про смерть радянського диктатора, який і був причиною їх трагічної долі. Звинувачені люди мали невелике сподівання, що тепер їх чекає пом’якшення вироку — або свобода. Особливо надія з’явилась у представників єврейського народу, які були незаконно обвинувачені у «Справі лікарів» та повинні були бути депортовані до Сибіру. 

А як же реагували на смерть cталіна у світі, та хто зі світових лідерів доєднався до церемонії прощання з ним? 

Перший, про кого варто згадати — це Вінстон Черчилль. Саме він розумів усю суть радянського комунізму, сутність радянського лідера й знав, яку саме загрозу він несе для усього світу. Дослідивши інтернет, можна знайти й слова співчуття з приводу смерті cталіна, проте справжня реакція Черчилля була зовсім іншою. Ніяких квітів, ніяких прощальних листівок, жодної траурної промови, зовсім нічого. Саме такою була його реакція на смерть радянського лідера. Мабуть британський прем’єр тоді користувався відомим прислів’ям: «Про мертвих або добре, або нічого». 

А тепер варто згадати реакцію Черчилля на смерть Рузвельта, його найближчого союзника й друга та порівняти з реакцію на смерть cталіна, щоб зрозуміти: для британського прем’єра cталін був тільки тимчасовим «вимушеним» союзником, суттю якого було лише зло. Приблизно така сама реакція була й у всього іншого західного світу, який поступово готувався до можливого налагодження зв’язків із срср. 

Для комуністичного світу загибель cталіна була навпаки сумною подією. З комуністичних країн на церемонію прощання прибули офіційні особи, зокрема керівники країн, які перебували під радянською сферою впливу, видні комуністичні діячі із західної Європи, а також китайська делегація, для якої срср  на той час був важливим союзником. Керівники цих держав виражали слова скорботи й смутку через смерть cталіна, але люди в їхніх власних країнах могли мати протилежну думку. У підконтрольній срср Європі, як і в самому срср, боялись оприлюднювати свої справжні думки про смерть радянського окупанта через можливі подальші жорстокі переслідування. 

Ось такою була реакція на смерть йосипа cталіна в той час. Навіть зараз, після відкриття архівів про його злочини знаходяться такі, що надалі пропагують культ його особи, а в росії переслідують тих, хто каже правду про цю постать.