Як до крові забивали Донецьк 13 березня 2014-го

13 березня один з наймасовіших мітингів за єдність України в Донецьку
Після втечі януковича росія почала організовувати мітинги, щоб нібито показати бажання людей бути у складі рф. Тисячі українців у Донецьку виходили на власні акції виявити солідарність з Україною, а проросійські активісти відразу починали їх переслідувати.
13 березня пройшов один із наймасовіших мітингів за єдність України в Донецьку. Поряд проходило проросійське зібрання, на якому, як згадують очевидці, було багато московців. Проукраїнський рух був мирно налаштований: люди співали народні пісні, український гімн, тим часом як інший бік були вкрай негативної поведінки та старались влаштувати провокації: де-не-де почалися сутички, в український бік летіло каміння, димові шашки, петарди та яйця. Попри те, що на цих мітингах була міліція, сепаратистських активістів від провокацій це не зупиняло.
З криками «росія!», «на коліна» забивали до смерті…
Згодом на центральній площі почала проливатися перша кров. Учасників проукраїнського мітингу, які відходили на сусідні вулиці, промосковські активісти наздоганяли, кричали: «росія!», «На коліна!», лаялися, забивали їх арматурою і битами біля автобуса міліції. Того дня 50 осіб були поранені, а одна загинула. Жертвою насильства став молодий хлопець, 22-річний донеччанин, Діма Чернявський.
Дмитро був проукраїнським активістом, студентом, членом ВО «Свобода» в Донецьку
За час своє діяльності активно боровся за українську культуру та мову, проводив численні просвітницькі та культурні заходи для поширення українського на Донбасі, тоді як тогочасна влада януковича всіляко сприяла русифікації цього регіону. З початку подій Євромайдану був його активним прихильником. Мама хлопця згадує, що вони разом ходили на українські мітинги, проте в той фатальний день вона не змогла піти з ним. Син оборонявся сам і захищав інших від нападків тітушок.
Дмитра вбили ножем у живіт. Через два дні відбулася церемонія прощання з українським героєм, до якої долучились сотні небайдужих — друзів, знайомих, учасників донецького майдану та його ідейних побратимів.

Активістка Любов Раковиця розповідала, що після цих подій вирувало враження, начебто тепер вони в цьому місті чужі, а на їхнє місце прийшли інші й намагаються усіляко виживати проукраїнський рух. Утиски росли, а українців почали переслідувати і поза зібраннями. Кожен мітинг ставав усе ризикованішим.
Того ж дня, 13 березня, над українським мітингарем спробували вчинити самосуд. На площі леніна побитого чоловіка вихопили невідомі молодики та змусили його стати на коліна. Проте навіть деякі проросійські мітингувальники обурились, і тому міліція змогла вивести його в безпечне місце.
А яка загалом реакція міліції?
Тоді міліція нічого не робила, щоб не лізти в конфлікт двох сторін, а де-факто підтримувала сепаратизм. Вона не перешкоджала привозити тітушок з Ростовської та Білгородської областей і не зупиняла побоїща.
путінські активісти звинувачували в усьому українців, створювали правильну пропагандистську картинку про російський Донецьк та про «свавілля укропів» у місті. Для цього вигадали неабияку провокацію.
Коли один з хлопців, обгорнутий у триколор, різав шини на автозаках, до нього з проросійського мітингу підійшли двоє молодиків і вдарили чимось гострим. Із натовпу дехто кричав, що росіян вбивають, волав: «Рятуйте!», «На допомогу!», проте дуже швидко це закінчилося, бо міліція забрала пораненого. Для чого була ця підстава? Для створення картинки про звірства проукраїнських активістів і щоб виправдати власне насильство. Це мало демонізувати український рух і схилити на свій бік тих, хто нічого не знав.
Ці події наочно показують, що без російської підтримки ескалації на Донбасі не могло і бути, а російським маргіналам місцева влада дозволила коїти насильство.

Дата публікації: 13 Вересня 2023