Український граф Дракула: вигадка чи реальність?

Чернігівська легенда твердить: на початку XVIII століття в місті почали загадково зникати люди, багатьох знаходили мертвими з явними ознаками малокрів’я, анемії. Невже хтось ходить і п’є кров випадкових мешканців? Чернігів охопила паніка, люди замикались у своїх домівках і боялися вийти з дому ввечері. Уночі місто наче вимирало. Слідчі розводили руками, влада нічого не могла вдіяти, лікарі були шоковані: пояснити смерті городян було годі, люди вмирали невідомо від чого. Поповзли чутки: їх викрадає упир, померлий декілька років тому полковник Василь Дунін-Борковський. Ще за життя його пов’язували з нечистою силою: у церкву не ходив, удень не з’являвся, працював уночі, тож зникнення людей — точно його рук справа. 

Він начебто випиває з нещасних жертв кров і кидає бездиханні тіла в криницю на території власного маєтку. Чутки почали обростати деталями, мовляв, дехто на власні очі бачив, як покійний полковник посеред ночі виходить з могили, сідає в карету, запряжену чорними кіньми, та їде через місто до свого маєтку, де вказує рукою на криницю…

Цікаво, що коли криницю розкопали, знайшли підземний хід, що вів у маленьку чорну кімнату, в якій знаходилася пуста труна і залишки книг, обтягнутих чорною шкірою.

Чутки так збурили простий народ, що змушений був втрутитися архієпископ Іоан Максимович. Він зібрав хресну ходу, зустрів карету полковника-упиря й перехрестив її, після чого вона зникла у водах річки Стрижень.

Потім, як це звичайно робилося в боротьбі з нечистою силою, визначені люди пішли до поховання Дуніна-Борковського і вбили осиновий кілок. Кажуть, що душа Василя все ще блукає і не може знайти спокою…

Так народилася легенда про українського графа Дракулу. Чи правда це все?

Для початку пропоную розібратися, ким був Василь Дунін-Борковський.

Про його життя відомо мало, але про походження — все.

Його далекі предки переїхали в Україну з Данії. На це, зокрема, вказує прізвище Дунін («данець»). Служили спочатку галицьким, а згодом польським королям. Отримали землі на Чернігівщині. 

Дата й місце народження Василя невідомі. Можливо, він народився 1640 р. в селі Бірківка. Батько хлопчика був польським полковником і загинув під час повстання Богдана Хмельницького. За легендою, всю сім’ю була вбив чи то недоброзичливий шляхтич, чи то козаки. Вижив лише Василь. Є припущення, що хлопчик на власні очі бачив, як убивали його рідних.

Як минули наступні 20 років життя українського вампіра, — цілковита загадка для істориків. Можливо, в той час він жив у рідної тітки, учився в європейських університетах, або воював на боці Польщі. Після 20 років невідомості Василь Дунін-Борковський з’являється в історії.

Він прийняв православ’я і пішов на службу у Військо Запорозьке. Козаки відзначали, з якою жорстокістю хлопець убивав ворогів, позаочі називали його навіженим і зайвий раз не підходили. У 1668 році він став сотником і завів дружні відносини з гетьманом Лівобережної України Дем’яном Многогрішним, та згодом зрадив його й у віці 32 років зайняв посаду чернігівського полковника. Василь став досить заможною і впливовою людиною, познайомився з гетьманом Іваном Самойловичем, що зробив його в 1685 році генеральним обозним, а також повернув родовий маєток — місце, де Василь ще дитиною востаннє бачив своїх батьків.

Саме тоді з Борковським сталися певні зміни, охопили давні спогади. «Він був якийсь дикий, непривітний, усіх і все висміював, часто сусіди чули, як з його дому лунали сумні плачі і дикі крики», — такі свідчення збереглися в міському архіві. Але чи значить це, що чоловік побратався з нечистю?

Звичайно, це звучить дуже цікаво й містично, але правди тут зовсім немає. Герой нашої історії був неймовірно розумний: знав 12 мов. Уже тоді злі язики говорили, що Василь продав душу дияволу, бо занадто все вдало в нього виходило: і розкішні маєтки, і чин, і швидке сходження кар’єрною драбиною. 

Причиною непривітності й роботи вночі могла бути хвороба, що з кожним роком точила його все сильніше.

Згодом Василь навіть став наказним гетьманом до виборів після того, як Самойловича заарештували.

Дуже ймовірно, що Дунін-Борковський намірявся перемогти на гетьманських виборах, але московити вирішили віддати булаву Івану Мазепі.

Борковський програв вибори, але влади не втратив: у державі Мазепи він став другою особою, генеральним обозним, тож можна сміливо сказати, що Василь вклав чимало сил і коштів у розбудову України. Сучасний вигляд Чернігова з багатьма церквами — не в останню чергу його заслуга. Його коштом збудовано Вознесенську й Петропавлівську церкви, келії Єлецького монастиря, відреставровано Успенський і Спасо-Преображенський собори. Також Василь Дунін-Борковський заснував Чернігівський колегіум, організований за зразком Києво-Могилянської академії.

Щодо особистого життя, то Василь був одружений двічі. Про першу його жінку не відомо нічого. Друга — Марія Шуба, дочка козацького сотника, який на старості років подався у священники.

За одними даними, граф дітей не мав, що тільки зміцнювало образ вампіра-відлюдника, за іншими — мав двох синів, що успадкували його майно.

У 1702 році у віці 63 років Василь Дунін-Борковський помер. Його з почестями поховали в Єлецькому монастирі, а архієпископ чернігівський написав хвалебну епітафію вірному сину церкви й дорогому меценату. Згадав він там і іншого мецената, Івана Мазепу. Чому я це зазначила? 

У 1709 році Іван Мазепа і Карл XII програли Полтавську битву, петро І страшенно злився. За наказом московського царя тамтешня церква оголосила Мазепі анафему, столицю Батурин спалено, всіх його мешканців жорстоко вбито. Навіть дізнавшися про смерть Мазепи, петро І волів знищити пам’ять про нього і його соратників. Дісталося й Дуніну-Борковському. Таким чином ненависний московитам полковник перетворився на страшного упиря, яким лякали дітей.

Отже, як би деяким не хотілося повірити в захопливе жахіття про українського графа Дракулу, не варто цього робити.

Не варто асоціювати цього талановитого чоловіка з чимось містичним і зовсім неправдивим. Василь Дунін-Борковський був видатним державним діячем козацької доби й щедрим меценатом, але аж ніяк не вампіром і упирем. Останніми були радше московити, яким Василь коритися не хотів, і які за це зіпсувати його чесне ім’я, вигадавши моторошні деталі.