Третій Рим — що це таке?

Ідея «Третього Риму» є давньою політично-релігійною концепцією, яка виникла в XVI ст. на Московії. Її головним ідеологом є православний чернець Філофей Псковський, який сформував її в посланні до московського князя Василя Івановича. 

Згідно з цією концепцію Москва є продовженням історії трьох світових царств, трьох Богом обраних народів — і лише московський цар може бути захисником усіх православних на Землі. Першим Римом є, власне, сам Рим, який загинув ще в V ст., не встоявши перед навалою варварів. Другим Римом був Константинополь, який, проте, теж пав у 1453 році. Саме тому на початку XVI ст. Московія, підкоривши навколишні князівства й отримавши відносну свободу від Золотої Орди, стала «найбільшою» та «наймогутнішою» православною державою. 

Проте, як це часто буває, московити насправді вкрали й цю концепцію. Схожі ідеї про «Третій Рим» з’явились трохи більше ніж на 50 років раніше в іншому князівстві — Тверському. Тоді, на початку й в середині XV ст. Тверь була навіть більш могутнім князівством, ніж Московське. Воно мало союзницькі відносини з Великим князівством Литовським і Руським, не було охоплено міжусобицями й військовими конфліктами, а тому мало змогу зосередитись на своєму розвитку та проводити незалежну від охопленої внутрішніми чварами Москви політику. До прикладу, Тверь була одним із тих князівств, які позитивно сприйняли укладання Флорентійської унії, а тому воно активно залучалось до релігійного життя, та прагнуло перейняти на себе вагомішу роль у церковному житті регіону. Саме Тверь прийняла до себе Київського митрополита Ісидора, який був вигнаний із Московського князівства через лобіювання підтримки домовленостей у Флоренції про об’єднання православних і католиків перед спільною загрозою — османами.

За таких обставин і був написаний у 1453 році текст інока Фоми «Слово похвальне про Благовірного Великого князя Бориса Олександровича», у якому й можна відстежити ідеї про «Третій Рим». Так, у самому тексті тверський князь порівнюється з Константином І Великим, а саме князівство вважається другим (новим) Ізраїлем. Зокрема, це можна знайти в наступних рядках цього тексту: «И радовашесь вся земля Тверская, яко дарова имъ Богъ такова государя и пастыря и истиннаго Христолюбца и Богомъ утвержаема на отчимъ престолѣ, и овіи же Моисея того именуютъ и руководствомъ Божіимъ новаго Израиля, Богомъ спасенный градъ Тверь добрѣ правящи, и иніи лее втораго Констянтина, за великое его человѣколюбіе». Також Велике князівство Тверське в цей час своїм гербом затвердило двухголового орла, схожого на того, який був головним символом у Візантійській імперії. Проте невдовзі Тверь почала поступово втрачати свій вплив і в боротьбі з Московським князівством програло. Останнє привласнило собі не тільки герб, а ще й ідеї про «Третій Рим». 

Однак чи стала ця концепція актуальною для російських політичних і релігійних кіл? З одного боку так, а з іншого — ні. Протягом своєї історії ця ідея то набирала ваги, то забувалась московитами. Наприклад, на початку й в середині 1600-х років, особливо після встановлення династії Романових на московському троні, деякі положення цієї концепції почали втілювати в життя. Зокрема, тоді Москва взяла на себе роль «головного православного захисника», увела в ужиток деякі візантійські традиції, зокрема причащання царя за чином священнослужителів, і стала підіймати рівень відправи релігійних обрядів до взірця найкращих візантійських та грецьких православних монастирів. Але на більше вона тоді не мала ресурсів.

У 1800-х роках ця стратегія зазнала чергових змін і перейшла з релігійного в політичне поле. Положення цієї концепції почали обґрунтовувати імперіалістичні завоювання Москви, поневолення інших народів, які стали на шлях свого формування. Ця ідея мала затвердити статус Росії як світової держави у світі й провідну роль Москви, яка за допомогою православ’я об’єднує всіх своїх підданих та інших православних, особливо слов’ян. Тодішні мислителі й дослідники по-різному розцінювали візію цієї концепції на глобальному рівні. Зокрема, висловлювались думки, що ця парадигма обґрунтовує те, що Росія має бути центральною державою-мостом, який повинен об’єднати схід і захід, оскільки їй належить провідна роль у світі, що колись була в Риму й Константинополя. 

Переходячи до сучасності, ми бачимо, що ця стратегія досягла свого апогею  якраз, як не дивно, за часів Радянського Союзу. Саме тут відбудося цілковите втілення головної ідеї того, що Москва це центр, який панує над своїми підданими на прикладі взаємодії центру-Москви та інших радянських республік. Ця концепція на той час уже набула повністю політичного забарвлення, а питання хоча б якогось захисту православ’я та іншої релігійної складової замінили ідеї поширення світової революції, впливу у світі на глобальні події та об’єднання під своєю егідою всіх соціалістичних лідерів країн світу. 

Який же вплив цієї парадигми простежується вже на сучасний світ? Ми з вами коротко дослідили шлях того, як вона еволюціонувала з роздумів одного інока в тексті про звеличення князя до підкріплення імперських амбіцій московських володарів. Але, насправді,  ця концепція стала таким же ж архаїзмом, як і оригінальні ідеї, які вона пропагувала. Наразі релігія в житті  людей не відіграє такої ж ролі, як це було в XV–XVI ст., а сама ідея перетворилась у те, що ми зараз називаємо російським імперіалізмом і «русским миром». Саме це є більш новітнім обґрунтуванням реваншизму Кремля, його націоналізму, політики щодо поневолених народів та його експансії. Однак про цю концепцію не варто забувати, оскільки саме вона стала підґрунтям для подальшого поширення та розвитку вищезазначених ідей.