Розстріли в урочищі Сандармох: як у 1937 році вбивали цвіт української нації

З 1920 до 1939 р. через Соловки пройшло понад 100 тисяч осіб, половина з яких, на жаль, загинула. 5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро «Про антирадянські елементи». Почалися масові арешти представників розумової праці без суду й слідства. Їх називали найбільш активними контрреволюційними елементами, простіше кажучи, ворогами народу.

У жовтні 1937 року управління нквд в ленінградській області засудило до смертної кари 1116 в’язнів соловецької тюрми. Звичайно ж, усі кримінальні справи були сфабриковані: вигадані антирадянські організації, шпигунство на користь інших держав, неіснуючі диверсії і теракти, участь у повстанському русі. В’язнів розміщували в СІЗО Біломорсько-Балтійського табору, а звідти великими вантажівками вивозили в урочище Сандармох.

У перший день по прибутті вʼязні спробували втекти, напавши на конвоїрів, але ті взяли гору в нерівній битві.

Розстріли відбулися 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року і були цинічно приурочені до 20-ї річниці жовтневого перевороту.

Засуджених готували в трьох кімнатах бараку, які розташовувались одна за одною. У першій кімнаті звіряли особу, роздягали й обшукували, у другій роздягнених зв’язували, у третій голих і зв’язаних глушили ударом дерев’яною колотушкою по потилиці, потім по 40 осіб завантажували в машини й накривали брезентом. Члени бригади сідали зверху. Якщо хтось знизу приходив до тями, його «заспокоювали» ударом колотушки. Після прибуття на полігон людей скидали по одному в приготовану яму.

287 жертв розстрілу були українцями.

То був справжній цвіт нації, українська інтелектуальна еліта: драматурги, письменники, вчителі, адвокати, науковці, лікарі. Наймасовіший розстріл їх відбувся 3 листопада. Лише подивіться, кого в нас забрали:

• Лесь Курбас — режисер-реформатор, засновик і керівник театру «Березіль», який так любив свою справу, що навіть організував табірний театр і поставив вистави за кілька днів до свого вбивства.

• Микола Куліш — автор п’єс «Мина Мазайло», «Народний Малахій». Їх часто ставили в театрі Курбаса; До речі, Курбас і Куліш добре приятелювали, завжди були разом. Убили їх теж разом.

• Валер’ян Підмогильний — автор першого урбаністичного роману «Місто».

• Микола Зеров — поет, лідер українських неокласиків, перекладач, який і на Соловках продовжував перекладати «Енеїду» Вергілія, бо вважав це справою всього свого життя.

• Антін Крушельницький, знаний педагог, і його сини Богдан, економіст, і Остап, дослідник кіно.

• Сергій Грушевський, історик, небіж Михайла Грушевського.

• Степан Рудницький — географ і картограф.

• Володимир Чехівський — прем’єр-міністр УНР доби Директорії.

• Олексій Вангенгейм — учений-метеоролог.

• Матвій Яворський — історик, академік ВУАН.

• Михайло Лозинський — український учений, правник

і багато інших.


Делегація української громадськості на панахиді біля Козацького Хреста (Сандармох, 2007)

Загалом в урочищі Сандармох були замордовані представники 58 етнічних груп. Зокрема, варто згадати про католицького священника, який збирав свідчення про порушення в радянському союзі прав людини, татарського й корейського політичних діячів.

Виконавцями вироків були міхаіл матвєєв, який закінчив 2 класи школи, отримав травму голови і був психічно неврівноважений, що не завадило йому власноруч вбивати з револьвера 200–250 осіб за одну зміну. Допомагав матвєєву георгій алафєр, підмайстер перукаря. За 5 днів вони вбили 1111 засуджених. Один нещасний помер до виконання вироку, інші чотири отримали кулю в голову трохи пізніше. 

За блискучо проведену операцію матвєєва нагородили. Сандармох радянська влада оцінила в цілу магнітолу з платівками.

Кати потім ще довго служили в органах, робили кар’єру і згодом стали заслуженими людьми в срср. І матвєєва, і алафєра нагородили орденами червоної зірки, червоного прапора і леніна. Обидва вийшли на пенсію і доживали віку в ленінграді. Померли в літньому віці. Яка страшна несправедливість!

Правду про урочище Сандармох радянська влада приховувала дуже ретельно. Відкрили його лише в липні 1997 року. Зусиллями українського культурного товариства «Калина» й небайдужих українців був установлений пам’ятник — козацький хрест із написом «Убієнним синам України». З 1997 року до початку воєнної агресії росії проти України в урочище Сандармох і на Соловки щороку їздили українські делегації для участі в заходах з приводу Дня пам’яті загиблих.

Напівзруйнований пам’ятник

радянська машина вбивала не тільки людей, але й пам’ять про них. На жаль, зараз мало хто знає про події в Сандармосі. Павло Клімкін писав: «Сандармох мав би стати для українців таким же трагічним національним символом, як Катинь для поляків. Але, як не дивно, ми, українці, сьогодні про Катинь знаємо чи не більше, ніж про Сандармох».

Імена жертв масових розстрілів у Сандармосі мають бути вшановані.

Їх убивали лише через те, що вони були українцями. Пам’ятаймо минуле, щоб будувати гарне майбутнє.

Пам’ятаймо!

Авторка: Єлизавета Гомон

Редактор: Єгор Подкользін

Дизайнерка: Юлія Суржко

Дата публікації: 31 Березня 2023

Читайте також: