Темна історія: Суди над відьмами в Україні в XVII–XVIII століттях

Початок масового переслідування

Полювання на відьом — це масове переслідування та вбивство жінок (значно меншою мірою чоловіків), яких звинувачували в чаклунстві. Часто цей процес помилково відносять до періоду Середньовіччя. Але саме розпал відьомської істерії припав на 1450–1750 роки — ранній Новий час. Чим це було зумовлено? Через відсутність освіти й знань люди шукали пояснення причин своїх проблем у надприродних силах. Приводом для звинувачення у відьомстві могло стати будь-що: раптова хвороба чи смерть, відсутність молока в худоби, «надмірна» краса підозрюваної тощо.

У Новий час переважну кількість подібних судових процесів активно заохочувало духовенство, яке шукало різні способи збільшити церковні (відповідно й свої) доходи та відвернути увагу суспільства від реформаційних ідей, що на той момент набирали своєї популярності.

Гоніння відьом в Україні

А що ми знаємо саме про українських відьом? Насправді дуже мало. Ця тема ще потребує детальнішого вивчення. Але зараз, за допомогою досліджень викладачки Києво-Могилянської академії Катерини Диси, ми зможемо трішки розширити власні відомості про «магію» українок за допомогою її книги «Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII–XVIII століть».

Взагалі, перша документально засвідчена «відьомська» справа на території України відбулася в 1171 році. Жертвою забобонів стала Настася Чагрівна — коханка князя Ярослава Осмомисла. Внаслідок боярських інтриг її оголосили відьмою і спалили. А от по-справжньому полювання на відьом розпочнеться значно пізніше. Перші згадки про це датуються другою половиною ХVI століття. Найбільше задокументованих випадків до нас дійшло з міст і містечок: Кам’янця-Подільського, Вижви, Олики, Кременця і Дубна.

Судили українських відьом спочатку за німецькими законами, такими як «Саксонське зерцало» чи «Каролінський кодекс», а потім за побудованими на їхній основі книгами Бартоломея Гроїцького. У нас, як і в більшості європейських країн, судили переважно жінок — 78%. Винятки становлять Московія, де було покарано 70% чоловіків, та Ісландія — аж 90%.

Найрезонансніший суд над відьмами

Відбувся на теренах Гетьманщини в 1666 році в місті Гадяч. Гетьман Іван Брюховецький у втраті дитини своєю вагітною дружиною Дарією звинуватив шістьох жінок. Однією з них була дружина гадяцького полковника Семена Остренка. Цей випадок хоч і будувався на звинуваченні в чаклунстві, але в його основі лежали приватні світські інтереси. Так от, ближче до самих процесів. Як ви могли знати, «прислужниць злих сил» зазвичай спалювали живцем. Але так склалося, що на наших землях, можливо, з гуманності, частіше полум’я замінювали на холодну зброю. До тортур також вдавалися не завжди, а лише тоді, коли бракувало свідків або судді мали підстави вбачати нещирість у словах обвинуваченого. 

Тортури в українських реаліях тих часів 

Спочатку кат демонстрував своє професійне приладдя, яке могло справити таке глибоке враження, що все завершувалося, так і не розпочавшись. Якщо ж жертва не втрачала самоконтроль, то її роздягали й голили тіло (бо вважали, що під волоссям можуть бути приховані чари, які робили людину нечутливою до болю). Якщо ж і тоді людина не починала свідчити проти себе — то починали її мордувати. Популярністю серед катів користувалися тиски для пальців і диба. Меншою мірою послуговувалися заливанням води, оцту або олії в горло, підпалюванням сірки в пахвах, припалюванням свічками, використанням отруйних комах тощо.

Той, хто після всіх фізичних каліцтв усе ще відмовлявся визнати свою провину, згідно із законом отримував свободу. Але таке бувало рідко. Якщо людина погодилася на всі звинувачення в процесі тортур, то наступного дня вона мала це зробити ще раз — уже безпосередньо в залі суду й без примусу.

Мати в розпорядженні ката — справа не з дешевих. Катерина Диса зазначає, що з чотирнадцяти міст, з архівами яких вона змогла ознайомитися, напевне кати були лише у Львові, Кам’янці-Подільському й Кременці.

Київ, наприклад, не мав власного мучителя до кінця XVIII століття. Його часто запрошували на роботу в конкретні дні, після чого той міг повертатися до свого постійного місця проживання. Такі собі своєрідні відрядження. Це ремесло вважалося проклятою професією. Слово «кат» під час чвар застосовували рівноцінно найстрашнішим образам. Щоби людину викликали до суду, достатньо й простих чуток. Спробує втекти — то тільки підтвердить свої сумнівні зв’язки з темними силами. Найчастіше в злочинному використанні чарів обвинувачували одне одного члени однієї родини й сусіди.

Вчиняли так із декількох причин: зробити це першим, щоби самого не потягли на дибу; заволодіти майном близьких; зі страху; зі злості тощо. Сейм Речі Посполитої остаточно заборонив переслідувати відьом у 1776 році. У Російській імперії зробили це роком раніше. Останній судовий розгляд в Україні стосовно магії відбувся 1829 року. Він завершився без жертв. 

Панічний страх відьом уже минув. Часи стали іншими.