російська дружба народів: конфлікт у Молдові

Підвалини конфлікту

Історично лівий берег Дністра був частиною українського Поділля. У різні часи ця територія входила до складу Речі Посполитої, Османської імперії, російської імперії, УНР та УРСР. Уже в 1924 році радянське керівництво, яке не змогло змиритися з утратою Бессарабії, утворило в складі УРСР нову автономну республіку МАРСР, заклавши майбутнє підґрунтя для анексії частини Бессарабії, яка входила в склад Румунії. У 1926 році були визначені кінцеві кордони цього утворення, столицею стало місто Балта. Найчисленнішим етносом були українці, кількість яких у 1939 році сягнула понад 50%, тоді як молдован було 28,5%, що знову ж таки нам показує історичну приналежність до українських земель та українського впливу. 

У 1940 році після приєднання Бессарабії до срср було проголошено нову радянську республіку: МРСР, а частина території МАРСР біля лівого берега Дністра ввійшла в склад новоутвореної республіки. Основою населення цих лівобережних територій не були молдовани, що в подальшому відіграло свою важливу роль у цьому конфлікті. 

Окремо варто розглянути економічний чинник. Територія Придністров’я була найрозвиненішим та найбільш промисловим регіоном МРСР, зокрема виробляла 35% ВВП усієї МРСР, з переважанням промисловості для на вироблення електроенергії (90%, від усієї промисловості МРСР) та товарів народного вжитку (55%). Більшість промисловості, як важкої, так і легкої, була спрямована на загальносоюзні потреби, тому придністровська номенклатура вибудовувала більш тісні зв’язки з УРСР та РРФСР. Така співпраця вносила свої корективи і в етнічний склад населення через міграцію робітників із цих двох республік, що ще більше зменшувало кількість молдовського населення. 

Гаряча фаза

Конфлікт почав розгоратися наприкінці 80-х та на початку 90-х, коли в срср була проголошена політика перебудови. На той час, як придністровська номенклатура всіляко підтримувала союзний центр в їх намаганні зберегти срср, молдовська номенклатура почала проводити свій курс на відокремлення від срср та на зближення з Румунією, що викликало роздратування в придністровських чиновників. У 1989 на території МСРС проголосили молдовську як єдину державну мову, що спричинило обурення населення Придністров’я, яке вважало це дискримінацією, тому воно вдалось до таких типів протесту, як страйк та мітинг. У 1990 рік молдовани провели акцію «Міст квітів», головною метою якої було підкреслення «братських відносин» з Румунією. Також важливим кроком було ухвалення нового державного прапора 27 квітня, який був дуже схожий на румунський, проте 2 серпня Придністровська влада відмовилася від триколору та використовувала старий прапор МРСР. 

Саме тут ми бачимо ось ці розбіжності, які виникають між владами: з одного боку молдовська національна прогресивна, демократична та націоналістична еліта, а з іншого — консервативна придністровська еліта, від рішень якої залежить увесь добробут МРСР. Подальші кроки МРСР на зближення з Румунією мали опір з боку Придністров’я, яке вбачало в цьому загрозу власному ладу, оскільки це був єдиний регіон, у якому більшість становили українці, русифіковані українці та росіяни, яким ідея об’єднання з Молдовою не була прийнятна. 

Уже в 1990 році придністровська номенклатура проголосила утворення ПМРСР в складі срср, проте М. Горбачов визнав таку дію протиправною. Після провалу путчу ДКНС 25 серпня було прийнято «декларацію про незалежність ПМРСР», а 27 серпня Кишинів проголосив незалежність, акцентувавши, що територія Задністров’я є історичною та етнічною частиною молдовського народу. Уже наприкінці 1991 року ПМРСР була перейменована в ПМР.

Хоча ще в 1991 році між придністровською та молдовською поліцією виникали сутички, найгарячішою фазою конфлікту є саме 1992 рік. 1992 рік з березня по липень характеризується постійними збройними сутичками між молдовськими збройними формуваннями, румунськими добровольцями та придністровськими збройними формуваннями, яких підтримувала 14-та російська армія, російські добровольці з-поміж імперців та казаків і українці з організації УНА-УНСО, на чолі з Дмитром Корчинським. На відміну від молдовських військ, армія ПМР мала більше важкої техніки, яку їй поставляла 14-та армія росії, що зіграло важливу роль у її перемозі.

Бій за Бендери був найбільшою битвою за весь час збройного конфлікту. З боку Придністров’я нараховували понад 28 тисяч військовослужбовців, тоді як з боку Молдови від 25 до 35 тисяч. Все почалося 19 червня, коли молдовські регулярні збройні сили та сили МВС розпочали захоплення міста. Це місто було важливе для придністровців, оскільки це був чи не єдиний форпост на правому березі Дністра і захоплення цього міста відкривало шлях для молдовських військ на Тирасполь. Саме тоді російська армія надавала активну підтримку військам ПМР: окрім матеріальної, вони виступили прямим учасником конфлікту, застосовуючи власні військові сили. Наприклад, таким застосуванням сили є збиття молдовського МІГ-29 силами ППО 14 армії та застосування артилерії до позицій молдовських військ, чи до баз відпочинку молдовської поліції. 

Уже в липні 1992 підписали угода між президентами Молдови та росії про врегулювання придністровського конфлікту та про введення на територію Придністров’я російських миротворців. Також було підтверджено територіальну цілісність Молдови та право Придністров’я самостійно вирішувати свою долю, у разі об’єднання Румунії та Молдови. 

Сучасний стан 

Наразі конфлікт між Молдовою та невизнаною ПМР є замороженим. Посередниками у врегулюванні конфлікту є росія, Україна та ОБСЄ. В 1999 році в Стамбулі на саміті ОБСЄ росія зобов’язалась вивести свої війська з території Придністров’я, а натомість Молдова повинна надати Придністров’ю широку автономію з правом вето на будь-який законопроєкт. Проте ця угода до сьогоднішнього дня не була виконана. У 2018 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, яка вимагає від росії вивести війська. 

Тим часом влада ПМР в 2006 році провела «референдум», за результатами якого 97% населення бажають приєднатися до росії. З 2013 року на території ПМР почало діяти російське федеральне законодавство, а російський триколор є одним з державних символів. Наразі не вбачається варіантів мирного врегулювання конфлікту, допоки росія за допомогою грошей, ресурсів, пропаганди та армії підтримує існування ПМР.