«Програв не я, програла Україна». Чому Чорновіл програв у 1991 році?

1990 рік. «Розвалюється гнила російська імперія», —

з такими словами виступив В’ячеслав Чорновіл у Львові. Україні були потрібні зміни: треба було обрати цілком новий курс, повністю відділитися від росії й остаточно забути, хто вони і що вони, — таких поглядів дотримувався Чорновіл. Однак, на жаль, тогочасне суспільство, з мисленням, отруєним десятиліттями комуністичної ідеології, вирішило інакше.

Чорновіл був одним з тих, що відкрито йшли проти режиму ще в 60-х роках XX століття. Він працював пліч-о-пліч з Василем Стусом, Іваном Дзюбою, Аллою Горською. Чорновіл був головним редактором журналу «Український вісник». Завдяки «Віснику» й за кордоном дізнавали правду про радянську владу й українських митців. Він був одним з тих, хто не давав свідчень проти своїх друзів, розуміючи, що міг би жити спокійно — без переслідувань і арештів. Йому не дозволили вчитися в аспірантурі, вигнали з роботи, судили, та Чорновіл продовжував боротися. За це йому згодом дали прізвисько «Неугомонный».

Після останнього ув’язнення Чорновіл повернувся в Україну і в 1988 році став одним із засновників Української Гельсінської Спілки, очолив яку Левко Лук’яненко, який згодом балатуватиметься зі своєю програмою на президентських виборах. Через рік зародився Народний рух України «За перебудову», до якого Чорновола спочатку допускати не хотіли, хоча він і сам попервах ставився до нього з сумнівом, бо рух був створений з ініціативи Леоніда Кравчука. А втім, згодом рухівці самі обрали курс Чорновола на незалежну Україну.

Народний рух —

це громадсько-політична організація, метою якої була незалежність України. У 1990 р. вони проводили масові суспільно-культурні акції. «Саме Народний рух відіграв вирішальну роль у проголошенні незалежності Української Держави», — Леонтій Сандуляк. Наприклад, 21 січня 1990 р. саме вони організували «живий ланцюг» між Києвом та Львовом, присвячений річниці проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР.

Саме 1990–1991 роки стали для В’ячеслава Чорновола визначальними.

Він виграв вибори до Верховної Ради та Львівської облради. Якраз у той час зароджувалася парламентська опозиція «Народна рада», лідером якої став він. Також Чорновіл був одним з ініціаторів проголошення Декларації про державний суверенітет України в 1990 р. й Акту проголошення Незалежності України в серпні 1991 р., добився Указу Президії Верховної Ради «Про заборону діяльності Компартії України».

Вибори 1 грудня 1991 р.

Переломний момент для всієї України настав 1 грудня 1991 р. Народ мав вибір, яким шляхом піти, і він цей вибір зробив. Чи правильний був той вибір, нам показують сьогоднішні події в Україні. Кандидатів тоді було шість: В’ячеслав Чорновіл, Леонід Кравчук, Левко Лук’яненко, Володимир Гриньов, Ігор Юхновський, Леопольд Табурянський. У Чорновола й Лук’яненка були схожі демократичні програми, тож одному з них виграти було важко. У той же час деякі інші балотувалися тільки задля того, щоб забрати голоси в Чорновола. Звісно, найвідомішими й найголовнішими конкурентами на виборах були В. Чорновіл і Л. Кравчук — абсолютно протилежні люди як поглядами, так і політичними програмами.

Кравчук і Чорновіл із самого початку обрали дуже різні шляхи: поки перший будував кар’єру в ЦК КПУ, другий став дисидентом і боровся проти таких, як перший, за що отримав довгі роки увʼязнення. Чорновіл у своїй програмі пропонував курс на політичну модель західного зразка — перехід на ринкову економіку, реорганізація армії та поліції, створення прикордонної та митної служб, відкриття ринку землі, нейтралітет у зовнішній політиці. Він, до речі, був хорошим товаришем Маргарет Тетчер, яка йому допомагала в розвитку політичної програми. Чорновіл ніколи не забував про головні речі: незалежність, мова, армія.

Кравчук, у свою чергу, висунув програму, в якій запропонував демократичний шлях до розбудови України: суверенність, достаток, духовність, довір’я. Та чи все згодом робилося так, як було написано в програмі, нам показує історія. Здавалось би, кандидати мали схожі задуми, практично сходилися в поглядах у багатьох питаннях. Чому ж Чорновіл програв з таким великим відривом?

Тут варто додати, що в Кравчука проводили агітацію перед виборами інтенсивніше. Наприклад, якщо Чорновіл і його команда працювали над тим, щоб люди проголосували за незалежність на референдумі, то в Кравчука на першому місці була власна перемога.

Суспільство тільки попрощалося з Радянським Союзом, і голови були ще повні совкової пропаганди: комуністів не може не бути, а Україна без радянської ідеології неможлива. Чорновіл, який засуджував комунізм, ішов проти цих міфологем, тому в людей не викликав довіри, на відміну від Кравчука. Серед народу також поширилися чутки про те, що «Чорновіл — зек», а в уявленні людей, які щойно вийшли з СРСР, у тюрмі сиділи лише вороги нації, тобто злочинці. Уважається, що до поширення цих чуток був причетний головний опонент Чорновола, адже такі плітки серед виборців грали йому на руку. А втім, дуже прикро, що люди так тоді й не зрозуміли, чому і за яких обставин Чорновіл був ув’язнений. Цікаво, що обидва кандидати в 1991 р. їздили Україною з агітацією. На Сході та Півдні Чорновола мало хто сприймав. Більшість там тягнулася до Кравчука, бо погляди й ідеї Чорновола були надто революційні й радикальні для тогочасного суспільства. 

На обрання Кравчука вплинули його більші можливості й популярність: його знало більше людей. За осінь він устиг злітати в США, де зустрівся з представниками діаспори, які його, можна сказати, визнали як лідера відновленої Української держави. Чорновіл же не мав таких ресурсів: його передвиборчий штаб знаходився в готелі «Київ», де його поселили безплатно під час передвиборчої кампанії.

У цій шаленій боротьбі між двома протилежностями переміг Леонід Кравчук з відривом, якого ніхто з наступних президентів досягнути не зміг, — 61,6 %. Чорновіл же отримав усього 23,3 %. Найбільше за нього проголосували в Тернопільській, Львівській та Івано-Франківській областях.

Коли Україна обрала Кравчука, він її повів не тим шляхом, який обіцяв на початку. Утративши Чорновола, ми не змогли стати тим українським народом, про який мріяв В’ячеслав Максимович. Досі не можемо звільнитися від моральної залежності від російського. Минуло 30 років, і тепер «маємо те, що маємо». Чи правду сказав В’ячеслав Чорновіл про результати виборів 1991 р.: «Програв не я, програла Україна», ми можемо побачити зараз.