Походження слова слов’яни

З часів Геродота в античній історіографії довго не знаходилося опису земель Центральної та Східної Європи. Упродовж п’яти століть греки (а потім і римляни) вважали значні території на північ від скіфів (пізніше – від сарматів) безмежними та безлюдними. Нові дані про цей регіон з’являються в античних авторів лише з І століття н.е.

Це праці Гая Плінія Старшого (друга половина І століття н.е.), Корнелія Тацита (кінець І століття н.е.), Клавдія Птолемея (ІІ століття н.е.). Вони з подивом для сучасників виявили: окрім добре відомих скіфів і сарматів, Центральну та Східну Європу населяли й інші племена. Зокрема, згадувалися «венеди».

Інформація про цю частину Європи надходила до античних авторів двома способами – через грецькі міста Північного Причорномор’я і через германські племена. Намагаючись поєднувати дані з джерел, римляни розширювали територію сарматів далеко на північ, а межу Європейської Сарматії проводили по річці Вісла, на захід від якої починалася «Германія». Але тут вони трохи прогадали.

Згадувані «венеди» мислителями І-ІІ століть були найдавнішою назвою слов’ян.

Це підтверджується повідомленнями готського історика Йордана, який у 551-555 роках написав працю «Про походження та діяння готів».

У цього ж таки вченого зустрічаємо ще один цікавий меседж:

«Дакію, подібно до корони, огороджують скелясті Альпи. У лівого їхнього схилу, який спускається на північ, починаючи від місця народження річки Вістули, на безмежних просторах розміщувалося багатолюдне плем’я венетів. Хоча їх назви змінюються тепер відповідно до різних родів і місцевостей, усе ж вони переважно називаються склавенами та антами»

Ми володіємо вже аж трьома термінами: венеди, склавени (склавини), анти. Всі вони дотичні до історії слов’ян, але не завжди означають одне і те саме. До того ж мають різне походження.

Термін «венеди» не є самоназвою слов’ян. Він був перенесений на них як на східних сусідів германців від більш давнього населення (можливо, кельтського). Античні автори полюбили та уприходували це слово.

У склавинах та антах дослідники вбачають так звані союзи племен. Термін «анти», знову ж таки, не є самоназвою. Він має іраномовне походження.

А от «склавени» чи то «склавіни», «склавини» є власне самоназвою. У слові склавен легко впізнати слов’ян. Науковці на основі ґрунтовної роботи виявили, що літера «к» тут вставна. Тому не дивно, що пізніші візантійські автори називають їх просто «слов’янами». І ця назва дуже часто зустрічається в джерелах, датованих пізнішими періодами.

То, що ми маємо?

Більшість відомих етнонімів не є самоназвою слов’ян і з’явилися вони в результаті ідентифікації цих племен сусідніми народами, зокрема, іранськими та кельтськими. Цілком вірогідно, що «склавени» (грецькою «слов’яни») найперша самоназва. Тоді що вона означає?

Повертаємося до початку нашої оповіді: єдиної версії немає. Проте розгляньмо найбільш відомі з усіх.

Лінгвісти стверджують, що сучасні слов’янські мови походять від єдиної слов’янської, яка сформувалася на основі праслов’янських діалектів. Їх носії входили до балто-слов’янських, а ще раніше – до германо-балто-слов’янських мовних спільнот.

Так, усвідомити одразу це непросто. І сам лінгвістичний аналіз з детальними аргументами читається складніше найпопулярніших літописів. Звичайно, заглиблюватися в нього ми не будемо, а тільки озвучимо вже відомі результати дослідників.

У наукових працях та етимологічних словниках представлені різні точки зору стосовно походження етноніма слов’яни. Дехто вважає, що він бере початок з наймення богині-матері Слави, і звідси – країна Славія та язичницьке богослужіння – славлення.

Учені пов’язують «слов’ян» і з спорідненим коренем слово, тобто слов’яни – це ті, що ясно говорять.

Виводять розглядуване наймення і від гідроніма Славутич (тепер Дніпро), тобто назва «слов’яни» означала на сучасний лад буквально «дніпровці», «дніпряни».

Є версії, прихильників яких не залишилося. Наприклад, етимологія самоназви йде до індоєвропейського кореня *kleu-, основне значення якого «чути», і часто трапляється в різних уживаннях у значенні «слава» і «популярність». Таким чином слов’яни – це «знамениті люди», тобто люди, про яких чутно, про яких йде поголос, про яких йде слава.

Також доволі неординарною є наступна: у Візантії слов’яни часто використовувалися як раби, а у випадку потреби – як воїни. Це знайшло своє відображення в більшості європейських мов, зокрема в грецькій (середньогрецьке «σκλάβος» – раб, звідси пізньолатинське «sclavus», німецьке «Sklave», арабське «сакаліба», і зворотна калька з латини – «склавени» тощо).

У будь-якому випадку питання походження слова «слов’яни» залишається відкритим та дискусійним.

А яка з наведених версій, якщо відкинути наукове підґрунтя, більше імпонує вам? Напишіть, будь ласка, свою думку в коментарях.