Кримський «дарунок» Москві: фатальний 1571 рік

Передумови: коли біда не ходить сама

Московське царство, яким правив Іван Грозний, вже не перший рік перебувало у стані постійної напруги. Виснажлива Лівонська війна за вихід до Балтійського моря, що тривала з 1558 року, висмоктувала з держави останні сили. Величезні ресурси — людські, фінансові, військові — були кинуті на західний фронт. Це призвело до значного ослаблення південних кордонів, які століттями були об’єктом постійних набігів кримських татар. Більша частина боєздатних сил Московії перебувала далеко від степового порубіжжя, залишаючи шлях до серця країни практично незахищеним.

Амбіції Девлет Ґерая

Кримський хан Девлет I Ґерай був не просто воїном, а й ідеалістом, який прагнув відновити колишню велич Золотої Орди, частиною якої Кримське ханство себе вважало, і, що важливо, взяти реванш за втрату Казані та Астрахані, які Московське царство приєднало раніше. Ці колись могутні ханства тепер перебували під контролем Москви, що становило стратегічну загрозу для кримського хана. Він бачив в ослабленні Москви ідеальну можливість не лише пограбувати, а й, можливо, відновити свою владу над цими землями.

Хід походу: степ горить під ногами

Весна 1571 року принесла неспокійні вісті. Девлет Ґерай зібрав величезне військо. Історики оцінюють його чисельність у понад 40 тисяч воїнів, серед яких були досвідчені кримські татари та їхні союзники — ногайці. Ця армада рухалася швидко, як вітер у степу, використовуючи, як завжди, раптовість як свою головну зброю. Самі ж московські застави на південних кордонах були занадто слабкими, щоб протистояти такій потузі. Кримські татари успішно форсували Угру, обійшли укріплення на Оці й вдарили у фланг московського війська. Розрізнені загони прикордонників були легко розбиті, а ті, хто вижив, не встигли вчасно повідомити про справжні масштаби загрози. Ханська орда, не зустрічаючи серйозного опору, стрімко просувалася вглиб московських земель, наближаючись до самої столиці. Ця швидкість руху була ключовою, оскільки не дала Москві достатньо часу для організації повноцінної оборони.

Московська паніка і втеча Грозного

3 червня (за старим стилем 24 травня) 1571 року, коли дим від спалених сіл вже майорів на горизонті, авангард кримського війська з’явився під стінами Москви. Усе, що встигли московити, — це зайняти оборону у передмісті. Іван Грозний, що до того демонстрував свою велич, не витримав психологічного тиску. Замість того, щоб очолити оборону, він поспішно втік з міста, залишивши його напризволяще. Цей акт втечі підірвав бойовий дух тих, хто залишався в місті, та показав повну неспроможність царя захистити своїх підданих.

Спалення Москви: пекельне полум’я

Те, що сталося далі, назавжди увійшло в історію як одна з найстрашніших трагедій Москви. Кримські воїни, за звичаєм, почали підпалювати дерев’яні околиці та передмістя. Це була традиційна тактика, яка мала на меті змусити жителів вийти з укриття та полегшити захоплення. Але того дня природа зіграла на руку загарбникам. Сильний вітер, що раптово здійнявся, перетворив поодинокі займання на суцільний вогняний смерч. Іскри та палаючі уламки летіли через стіни, перетворюючи кожну дерев’яну споруду на факел. Дерев’яна Москва, яку будували століттями, згоріла вщент за лічені години. Вулиці, будинки, церкви — все перетворилося на величезне багаття. Пожежа була настільки інтенсивною, що, як писали літописці, «не залишилося навіть обгорілого пня, до якого можна було б прив’язати коня». Лише Кремль — міцна кам’яна фортеця — вцілів від прямого вогню, але всередині нього було спалено Грановиту палату й Опричний двір з палацом царя, де розплавилися навіть дзвони. Околиці кремлівської фортеці також зазнали значних руйнувань, а мешканці, які шукали там притулку, задихалися від диму та гинули в тисняві.

Довгі тіні катастрофи

Московське царство, що ледь оговтувалося від Лівонської війни, отримало удар, від якого не могло відійти ще довго. За різними оцінками, у пожежі та під час набігу загинуло від 30 до 120 тисяч людей. Десятки тисяч згоріли живцем у своїх будинках, інші — у паніці, намагаючись втекти. Ще близько 60 тисяч москвичів та жителів навколишніх сіл були взяті в полон і гнані на невільничі ринки Криму, де їх чекало рабство. Це була демографічна катастрофа для країни. Окрім економічних та людських втрат, Москва отримала удар по престижу, адже похід 1571 року яскраво висвітлив слабкість московської оборони, особливо на південних кордонах. Це показало нездатність Івана Грозного убезпечити власну столицю. Після Москви Девлет Ґерай розорив також багаті рязанські землі, посиливши загальний економічний спад.

Дипломатичний провал та принизливий мир

Іван Грозний був змушений піти на серйозні поступки. Він уклав принизливий мир з Кримським ханством, погодившись на виплату щорічної данини, яка була своєрідним «викупом» за спокій. Крім того, за деякими свідченнями, він обіцяв повернути Астрахань, хоча від Казані все ж таки не збирався відмовлятися. Цей договір посилив позиції Кримського ханства, яке відчуло себе переможцем. Проте, ці амбіції були зупинені вже наступного, 1572 року, коли в Молодинській битві об’єднані московські війська завдали нищівної поразки кримській армії, остаточно відбивши бажання хана підкорювати Московію та зробити з неї свого васала.