Кожному українцю по 53 кілограми золота: скарб Павла Полуботка

Павло Полуботок народився в 1660 році в заможній родині

Його батько Леонтій Полуботок був полковим писарем у Чернігові. Він мав добрий прибуток і спадок, які вкладав у купівлю землі. У часи Гетьманщини земля була головним активом. На ній працювали залежні селяни. Вони обробляли землю, виробляли всілякі блага та мало що отримували за свою працю. Тож капітал поступово накопичувався, а Полуботок-старший обростав зв’язками й підіймався кар’єрною драбиною. Він встиг побувати на посаді бунчужного, генерального осавула й переяславського полковника за правління Івана Самойловича. Відправив сина навчатись у Києво-Могилянську академію — престижний навчальний заклад. Там Павло здобув хорошу освіту. Вона разом із хистом, який він успадкував від батька, стануть у пригоді в наступні десятиліття. Становище батька відкривало перед Павлом практично всі двері в Україні. І він не цурався користуватися своїм походженням. Павло Полуботок одружився з племінницею гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича. Тоді він став буквально членом гетьманської родини. А де велика влада — там великі гроші.

Падіння та злети

У 1687 році відбувається змова козацької старшини. Тестя Павла Полуботка засилають у Сибір. Новим гетьманом стає Іван Мазепа. Він почав методично боротися зі старою елітою, до якої належала й родина Полуботків. Їх звинуватили в державній зраді й конфіскували частину майна. Здавалося б, усі напрацювання поколінь, використання знайомств і влади — зійшли нанівець.

Батько Павла помер, а він сам знову почав шукати шляхи збагачення. У 1703 році він домігся від Мазепи отримання землі в Чернігівському полку. З 1705 року  стає Чернігівським полковником. Він продовжує налагоджувати зв’язки, вести бізнес і будувати амбітні плани. Поступово в його володінні з’являються пасіки, винокурні й майстерні. На його землях добувають природні ресурси й переробляють їх. Усе це приносить добрий прибуток. Також він вирощував тютюн, торгував хутром і зерном. Його товари відправлялись на ринки Польщі й Німеччини.

Від магната до гетьмана

Окрім бізнесових справ, Полуботку приписують більш екстравагантні способи збагачення. Як от: виграш астрономічних сум у карти чи рейдерські захоплення козацьких земель.  Величезні статки дозволяли Полуботку вести меценатську діяльність, наприклад, відреставрувати Вознесенський монастир у Чернігові й, звісно, мати шалений вплив у Гетьманщині.

Саме вплив, статки й знайомства допомогли йому отримати в 1722 році гетьманську посаду після смерті Івана Скоропадського. Відбулось це без погодження з Петербургом. Тому Петро I призначає його лише наказним гетьманом. Це не заважає Полуботку провести фінансову й судову реформи, які були спрямовані на послаблення впливу Росії. Також він протидіє Малоросійській колегії — органу імперської влади в Україні.

У 1722 році гетьмана викликають до Санкт-Петербурга разом із кількома старшинами для пояснень своїх дій. Далі арешт, ув’язнення в Петропавлівській фортеці й смерть у 1724 році.

Де поділись величезні статки?

За переказами, перед своїм арештом Полуботок відправив величезну суму грошей — близько 200 тисяч фунтів стерлінгів під 7,5% у Банк Англії. Нібито з часом сума мала збільшитись до мільярдів фунтів стерлінгів. У деяких версіях легенди кошти мали стати основою розбудови вже незалежної України. Інші стверджують, що їх могли використати лише для боротьби за відновлення самостійності.

Легенда про скарб Полуботка не раз оживала в часи великих соціально-політичних зламів. Про неї, зокрема, було згадано в «Історії Русів» — історичному псевдоджерелі. У ХІХ столітті, під час підйому українського національного руху, часто згадували цей міф. Навіть деякі політичні діячі й бізнесмени XX століття зверталися до британського уряду з проханням розслідувати можливість існування депозиту Полуботка в Банку Англії. Проте всі ці спроби не дали жодних результатів.

Пошуки спадкоємців

Усі згадки про пошуки таємничого скарбу також більше нагадують міфи. Перший запит подав граф Григорій Милорадович — представник роду Полуботків. У 1908 році в місті Стародуб відбувся з’їзд можливих нащадків спадку гетьмана. Серед них були прізвища 39 знатних родин. Ці пошуки не призвели до чогось, окрім, напевно, розчарування спадкоємців. Банк Англії неодноразово заявляв, що не зберігає жодних гетьманських депозитів. Ще тоді український історик Дмитро Яворницький  розвінчував цей міф. А з’їзд пізніше почали вважати таким собі розіграшем.

У 1922 році до посольства УРСР у Відні прибув чоловік із Бразилії, який назвався Остапом Полуботком. Він стверджував, що є нащадком одного із синів гетьмана. Приніс копію документа про банківський вклад і запропонував угоду: віддасть право на скарб уряду УРСР в обмін на один відсоток від суми. Та переговори з Банком Англії провалилися. 

53 кілограми золота на кожного українця

У червні 1990 року, під час візиту прем’єр-міністерки Великої Британії Маргарет Тетчер в Україну, поет Володимир Цибулько заявив: якщо золото повернуть, кожен із 52 мільйонів українців отримає близько 38 кг. Перерахувавши з огляду на сьогоднішню кількість населення України за даними ООН, то кожен українець мав би отримати майже по 53 кілограми золота. Вартість цієї купи золота — понад 150 мільйонів гривень. І це ще, якщо не враховувати наростання відсотків, які б накопичувались із 1991 року.

Якби міф про золото Полуботка виявився правдою, то кожен українець міг би не лише собі дозволити життя на широку ногу, а й потурбуватись про декілька поколінь нащадків. Можливо, це б стало основою розбудови держави. Але все це лише фантазії. Скарби не падають на голову, як би того нам не хотілося.