Концтабір Оленівка. Спогади очевидців російського геноциду

1. Михайло Діанов.

Морський піхотинець, захисник Азовсталі розповідає в інтерв’ю «Буквам» про умови в полоні:

«Їсти було неможливо. Нак прийом їжі давали 30 секунд. Хліб навмисне був дуже черствий, хлопці, яким вибили зуби, не встигали їсти. Вони поводилися, як з тваринами».

Михайло Діанов розповів про відчуття, коли укораїнських військових морили голодом в полоні:

«Повірте, після місяця голодування, заплющивши очі, ти забуваєш про свою родину, про свою країну, про все. Єдине, про що ти думаєш, — це про їжу».

2. Поліцейський з Маріуполя Віталій в інтерв‘ю на «Радіо НВ»:

«Коли ми в колонії в Оленівці знаходилися, нам постійно розповідали, що вся Донецька та Луганська область вже під контролем „Д/ЛНР“, що вже там війська під Києвом, що це Україна бомбить Донбас. В інформаційному плані тиснули на психіку. З ранку до ночі грав гімн „ДНР“. Так, у них гімн є […] В Оленівці були дві території, де перебували полонені. Перша — дисциплінарний ізолятор, там 17 камер, наскільки я пригадую, розраховані на шістьох, трьох і одну людину, і були 10 бараків по 50 осіб. В основному всі військовополонені перебували в бараках […] Приблизно півтори тисячі осіб. Це ті, що були на бараках. У СІЗО, де нас тримали, там десь чотириста осіб. Загалом, у колонії було близько 2 000 осіб».

Про те, що відбувалося з «Аз#вцями»:

«Вони дуже погано ставилися до військовослужбовців і особливо до полку „Аз#в“. Могли й воду не давати, могли їжу не давати. Це стандартно. Питної води не було в колонії, могли по 3–4 дні не давати воду. Привозили технічну воду, може, з водойми, вона постійно смерділа тиною. Ми її пили. А#овцям її могли взагалі не давати. Якщо в нас був доступ хоча б до якоїсь води, їм її не давали. Забороняли їм виходити на свіже повітря, їх просто закривали й все. До того ж неділю-дві, коли я знаходився [там], було дуже спекотно на вулиці. Камери не провітрюються. І постійно ця жара, сморід. Вони ще могли військового чи аз#вця виводити в коридор і змушувати співати гімн „ДНР“. Хто не співає, того б‘ють. Це стандартно».

3. 25-річний волонтер Ігор Талалай,

який допомагав евакуюватися людям спочатку з Харкова, а потім зі зруйнованого Маріуполя. Молодий хлопець із Дніпра провів у фільтраційних таборах майже три місяці. Розповідями про допити, побиття й тортури поділився в інтерв’ю «Укрінформ»: 

«Розповідати про умови життя й історії, які там бачив, можна довго, і словами ті відчуття не можна передати. Не хотілося б нікому побажати таке пережити. І я просто радий, що я вийшов звідти і зараз сиджу з вами. […] Там було повно цивільних людей. Щодо них застосувалося к#тування так званим „поліграфом днр“ — це коли до людей приєднують проводи і подають струм, щоб дізнатися інформацію, яку їм треба. І, звичайно, не годують і тримають в умовах антисанітарії».

4. Один зі звільнених водіїв Костянтин Величко розповів «Новинам Приазовʼя» про перебування в таборі «Оленівка»:

«Підлога бетонна, туалет забитий, ліжок як таких немає. Є металевий столик і дві металеві лавки, два металеві ящики і два малесенькі вікна, металеві двері з віконцями — ось і все оздоблення камери. Усе в грибку, собачий холод. Усім разом лягти неможливо, не вистачає місця. Нам давали два літри води на добу та по шматку хліба. Ми ділили та виходило по 150–170 мл води на добу на людину. Повітря вперше і взагалі небо ми побачили через два тижні», — описав умови в колонії Величко.

«[…] Навколо чутно, як бʼють людей. Але ти голову повернути не можеш, маєш упиратися поглядом у підлогу, бо, якщо повертаєш голову, — одразу ж прилітає удар. Ніхто не соромиться, не нагинається, щоб ударити тебе рукою — бʼють ногами. Був там в’язень Володимир, уже у віці чоловік, він не витримав, просто впав, і чутно, як він кричить і встати не може. Його бʼють ногами, намагаються підняти… Хтось кричить, хтось бʼється в епілепсії, — сюрреалізм повний».

5. Ще один звільнений з полону водій Євген Малярчук розповів в інтерв’ю «Новинам Приазов’я» спогади про табір:

«Спали ми в кілька змін, не було матраців, за ліжка я мовчу. Медицини не було від слова зовсім: ні медиків, ні ліків. А хворіли всі, бо ми спали на бетонній підлозі, на своїх куртках. Почалися хвороби, віруси. Віруси передавалися швидко, гігієни не було зовсім. Годували нас з одних тарілок усі 200–300 людей у ДІЗО. Людина поїла, в ту ж насипали і передали далі. Якщо хтось захворів, то через короткий час кашляли всі. Кашель лунав з усіх камер».

6. Інший звільнений з полону водій Володимир Гнатовський розповів, що працівники колонії вдавалися до побиття полонених: 

«Ми дуже часто чули крики, що когось убивають. Кожен день когось могли побити так, що його просто виносили. Один співробітник просто полюбляв бити людей. За найменшу провину він міг забити людину до півсмерті, і це йому приносило задоволення. Могли подивитися не так, щось сказати не так, підняти голову не так. Це могло бути будь за що. Я, наприклад, бачив, як виносили труп чоловіка. Сказали, що він учинив самогубство».

7. Одна з медиків 555 військового госпіталя міста Маріуполь,

які два місяці рятували поранених під обстрілами, а зараз перебувають у російському полоні, поділилася спогадами про перебування в російському полоні в інтерв’ю «Zn.ua»:

«Умови перебування дійсно жахливі: дуже мала камера, розрахована на двох — насправді нас там було 13. Туалет у камері несправний, але в нормальний нас не виводили. Годували тричі на день, за кількістю їжі мені особисто вистачало, давали багато хліба — це спасало. Стосовно питної води, в принципі, раз на день, можливо, десь літри 3 давали, але вона була несмачна, і ми навіть думали, що її набирали просто з під крана. Їжу давали в брудному посуді, було зрозуміло, що хтось з них до нас уже їв. Ніякого душу, ніяких умов для підтримання елементарної гігієни тіла. Яскраво запам’ятала, що вночі дуже гучно вмикали на всю будівлю музику, через що ми не могли спати».

8. Поліцейський на імʼя Віктор розповідає в інтерв’ю BBC, як стояв у черзі до медика. У черзі також був 20-річний аз#вець:

«Аз#вця побили по приїзді. Так жорстоко, що він не міг піднятися з колін. Тоді один з наглядачів крикнув: “

„Дивіться, нове мʼясо привезли!“ Змусили його голими руками чистити туалет […] Знущання з аз#вців були нещадні. Про це кажуть усі колишні полонені».

Російська Федерація знову і знову порушує всі домовленості, норми міжнародного права й людські принципи, знищує, катує та знущається над нашими оборонцями.

Щоденно збільшується кількість тих, хто віддав своє життя в боротьбі за Україну. Шануємо пам’ять тих, хто був закатований і жорстоко вбитий в Оленівці, полеглих аз#вців, які до останнього боролися за Маріуполь, і всіх героїв, які до останнього подиху захищали Україну на полі бою.