Кохані чоловіки Лесі Українки: четверо щасливчиків

Перше кохання — «садибний роман»

Першим коханням Лариси Петрівні Косач був вихідець з освічених селян Максим Славінський. Вони вперше зустрілись влітку 1886-го року в селі Колодяжному. Юнаку тоді було 18 років, а Ларисі — 15. Максим був другом брата Лесі, Михайла, і вони разом входили до літературного гуртка «Плеяда». Дівчинка дуже соромилась своїх милиць, тому не поспішала починати розмову, а ось Максиму було байдуже на них. Спільні теми для розмови навіки поєднали душі молодих людей. Потім разом вони перекладатимуть Генріха Гейне, «пан Максим» часто зʼявлятиметься в Лесиних листах до брата й мами, яка хлопця, до речі, недолюблюватиме.

Сестра Лесі Українки, Ольга Косач, згадуватиме: «Такою веселою, бадьорою, життєрадісною, якоюсь окриленою як тоді… і розказувала про нових знайомих товаришів, про спільні з ними літературні наміри-плани я, здається, ніколи більше її не бачила».

Але щасливого фіналу не склалось — парою молоді люди так і не стали й із незрозумілих причин перше кохання волинянки спочатку перейшло в дружбу, а далі зовсім загуло. Подальша доля Максима не була легкою — він одружився, будував карʼєру

в лавах УНР, але в 1945 році був заарештований більшовиками. Того ж року через побиття і тортури 77-річний Славінський помер.

Друге кохання — чарівний грузин

Другим кохання Лариси був чорнявий студент із Грузії, який у 1895 році фактично увійшов до родини Косачів, бо винаймав у них одну з кімнат і підпрацьовував учителем. Нестор Гамбарашвілі, або ж, як його називали Косачі, Гамбалов, допомагав 24-річній письменниці з латиною і грузинською, а Леся вчила молодика французької.

Дівчина згадувала в своїх листах про грузина, цінувала його лагідність і терпіння і писала сестрі: «Гамбарову передай, що я дуже і дуже рада, що він буде у нас, і що сподіваюсь сей рік не менше, а, може, й більше, його експлуатірувать».

Самому хлопцю також подобалась родина, в якій він працював. Він називав Косачів «висококультурними й сердечними», а Лесю — «особливо хорошою та товариською». Однак чи то зі сторони хлопця було лише бажання дружби, чи то він не осмілився зізнатись у своїх почуттях, а парою молоді люди не стали. Більше того, коли здоров’я Лесі Українки погіршилось, вона не могла давати уроки Нестору, тому вирушила на лікування до Ялти. Там же вона дізналась про одруження Гамбарашвілі. 

Максим Славинський

У своєму листі до матері дівчина написала: «Дуже сумно мені те, що ти пишеш про Гамбарова… Привітай його від мене, як побачиш. Скажи, що я часто згадую його, а що я йому не пишу, то се, певно, його не дивує». Дослідники вважають, що саме через розрив із Нестором Леся написала твори «Прощання» та «Єврейська мелодія».

Це була тяжка драма в житті дівчини. «Ти не мій! Розлучив нас далекий твій край, і вродлива чужинка забрала!» Потім дівчина надішле Нестору десятки листів, які так і залишаться без відповіді.

Щодо Гамбарашвілі, то він повернувся на Батьківщину, побудував карʼєру й родину. Збереглися свідчення очевидців, що в 1958 році він побував у Києві на Лесиній могилі. У своїх спогадах він залишить: «Сум і туга давили мені груди, багато миттєвостей нашої дружби спливали й проносились у пам’яті. Було тяжко-тяжко, до сліз, які мимоволі котилися по обличчю».

Третє кохання — особиста Лесина драма

Третім і найбільшим коханням Лесі Українки був марксист із Білорусії Сергій Мержинський. Вони познайомились влітку 1897-го року в Ялті, де вдвох лікували сухоти. У листі Лесі бачимо згадку про нового знайомого: «Мержинський був дуже гарним мужчиною і на хворого він не виглядав». Леся цікавилась поглядами чоловіка, вони проводили багато часу разом. Сергій навіть подарував дівчині кольорову репродукцію «Мадонни», з якою та ніколи не розлучалась. 

Однак кохання письменниці знову було невзаємним. Він цінував поетку як подругу, компаньйонку, але ніяк не кохану. Бачачи це, Леся все одно продовжувала спілкування з чоловіком, якому в останні роки ставало все гірше й гірше. Вона шукала кошти, щоб забезпечити йому краще лікування і саме Леся Українка приїхала до хворого й провела з ним останні години його життя. У ніч смерті коханого Лариса написала драму «Одержима», яку критики вважають однією з найкращих робіт письменниці.

Леся писала матері: «Ніхто в світі тепер не може [мені] помогти. Ти не повинна дивитись на сю агонію (вона все ще триває), се не по твоїх нервах, я навіть писать тобі про се не хочу». Смерть Сергія стала важким ударом для поетеси, а від стресу й перевтоми і її власна хвороба почала прогресувати.

Четверте кохання — чи кохання взагалі? 

Зі своїм чоловіком Климентом Квіткою Леся познайомилась ще в 1898 році на літературних читаннях у Києві. Йому було 18 років, а дівчині — 27. Відтоді вони спілкувались. Климент записував голос письменниці (один із записів зберігся і до сьогодні), турбувався про її здоровʼя, вона ж турбувалась про його (Климент теж хворів на сухоти), підтримувала його в карʼєрі й ніжно називала «Квіточкою» або «Кльонею».

Климент Квітка любив Лесю Українку ще з першої зустрічі. З 1903 року пара жила в цивільному шлюбі, що на той час було доволі сміливо. Одружились Леся і Климент у 1907 році у Вознесенській церкві в Києві на Деміївці без гостей і святкування.  

Деякі науковці схиляються до думки, що не кохання керувало Лесею, коли вона погодилась на шлюб, а потреба мати когось поруч із собою. Підтверджує цю думку й кузина Лесі Аріадна Труш: «Лесине замужество було незрозуміло. Квітка моїх літ, він був гарний хлопець, способний, добре грав на фортепіано. Чи Леся любила його? Воно не випадало на те й повідомлення про її заміжність було несподіванкою. Можна сказати, що Леся виховала його, впливала на нього».

Листи до Климента були сухими й позбавленими життя, не було там емоцій і закоханості, лише факти, новини про те, як пройшов день. 

Останні роки подружжя прожило в Грузії. Лесине здоровʼя погіршувалось, Клмент працював на неулюбленій роботі в суді, коштів катастрофічно не вистачало. У 1917 році, через 4 роки після смерті дружини Климент видасть двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки». Згодом він побудує етнографічну карʼєру, пройде сталінські табори, а у віці 65 років одружиться з 25-річною піаністкою.

Чарівна письменниця не бачила свого життя без кохання. Воно було її орієнтиром, світлом у кінці тунелю, надією. І хоча в житті дівчини було лише 4 любовні історії, кожна з них унікальна й залишила свій відбиток на формуванні особистості Лесі Українки. Вона кохала, знаходила себе, помилялась, втрачала й згодом знаходила знову. Вона відчувала, а отже, жила.

Одноразова підтримка: приват 4149499158805604

монобанк: 4441114464261468

банка моно: https://send.monobank.ua/jar/9gMXBb9dVy

Патреон: https://www.patreon.com/history_

BuyMeACoffee: https://bmc.link/ukrainehistory 

Автор: Єлизавета Гомон

Редактор: Денис Лукін

Дизайнер: Денис Лукін

Дата публікації: 22 Травня 2024

Читайте також:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *