Іван Виговський і його дві дружини: польська панна і кохання всього життя Олена

Перша дружина — пані з польського шляхетського роду

Загалом Виговський мав два шлюби. Про перший знаємо небагато. Відомо, що укладений він був чи то у 20-х, чи то в 30-х роках ХVII століття. Дружиною ще тоді не гетьмана, а простого козака стала пані Яблонська, що походила з давнього польського шляхетського роду. Історія не зберегла, на жаль, її імені. Проте через багато років шлюбу, 1656 року, вона померла, залишивши чоловікові дочку Марʼяну.

Друга дружина — справжнє кохання

Велике кохання в житті гетьмана зʼявилося, коли він познайомився з Оленою Стеткевич, яка походила з давніх литовських і руських родів. Її батько, Богдан Вільгельмович, був з роду Стеткевичів і працював мстиславським і новогрудським каштеляном (службовою особою, яку призначав король для керування замком і навколишньою місцевістю). Як розумієте, пан Стеткевич був дуже успішним державним діячем Речі Посполитої, мав купу маєтків на території сучасної Білорусі, а також не забував про меценатство. Наприклад, він фінансував Кутеїнський, Буйницький, Баркулабівський монастирі і був покровителем Києво-Могилянського колегіуму. Цікаво, що саме коштом батька Олени Стеткевич було надруковане одне з перших видань Апостола.

Мати Олени, яку теж звали Оленою, вела свій рід від Рюриковичів.

Ми знаємо, що вона була православна, усіляко підтримувала свою віру і протидіяла греко-католицькій церкві. Невідомо, коли відбулася перша зустріч Виговського і його майбутньої дружини, але це точно було кохання з першого погляду. Однак Іван, простий козак, як уважали родичі дівчини, був зовсім не парою для шляхетної панянки. Не знаючи, що робити, він після одного з походів просто викрав Олену і відвіз її до Києва. Там закохані одружилися без батьківської згоди і благословення.

Історик Іван Огієнко писав: 

«З першого спізнання канцлера козацької держави Івана Виговського Олена Стеткевич — чи то дочка, чи то небога воєводи литовсько-українського роду — була для нього єдиною на все життя. І пані Олена одразу поставила його перед собою на п’єдестал».

Кілька років пізніше карʼєрні успіхи Виговського таки запевнили батьків Олени, що він чоловік непоганий. 1657 року, коли Івана обрали гетьманом, подружжя переїхало до Суботова, де Стеткевич почала впроваджувати свої закони і порядки. Ці нововведення зовсім не сподобалися козацькій старшині. Чому? Бо вихована й ерудована гетьманша заборонила гулянки, що були так популярні тоді. Це було зроблено, щоб підняти престиж гетьманської влади, але відразу поставило значну частину старшини у ворожий Виговським табір. Багато хто з верхівки також уважав Олену занадто пихатою, але чи правда то була, невідомо. Проте Олена ніколи відкрито не втручалась у справи чоловіка, але без її згоди він рішень не ухвалював. 

Український письменник О .Овруцький-Швабе писав: 

«Обраний, скоро по вінчанні, тимчасовим гетьманом до повноліття гетьманича Юрія Хмельниченка, Іван Виговський — під впливом жінки-аристократки — постарався, щоб козацька рада обрала його справжнім гетьманом, що на Чигиринській раді у жовтні 1657 року і сталося».

Незабаром у Києві в подружжя народився син Остап, якого виховував батько Виговського. Коли гетьман зрікся влади, Олена була поруч з ним. Так вони прожили хоч і недовге, але тепле й затишне сімейне життя: після невдалого походу першого правобережного гетьмана Павла Тетері в невдачі звинуватили Івана Виговського й розстріляли його. Після страти Івана 1664 року Олена переїхала до містечка Руда біля Жидачева (зараз Львівська область). Там вона, за чутками, перепоховала чоловіка й написала заповіт, у якому вказала, що хоче бути похована поряд з ним. 

Історикиня Олена Апанович коментує: 

«Жінка Виговського, дізнавшись про його загибель, тяжко захворіла. Але, побоюючись лиха й собі, хвора, крилася по лісах… Через три місяці вона померла».

Маленький син Остап залишився жити в маєтку в Руді, який потім ще цілих 100 років належав родині Виговських.

Історики сходяться на думці, що шлюб Олени й Івана був збудований на коханні, довірі й розумінні. Разом вони проживали горе і радість, жінка підтримувала чоловіка в складних моментах життя, а смерть коханого стала для неї тяжким ударом, який вона не змогла пережити. На жаль, сьогодні точно невідомо, де поховані Виговські: чи то в Руді, чи то на Івано-Франківщині, чи то у львівському монастирі. Але попри все надіємося, що, як у реальному житті, так і в потойбічному два серця, що щиро кохали одне одного, разом.

Закінчити допис хочемо листом Олени Виговської чоловікові, який вона написала, коли він був у поході: «Не в силах пережить без тебе, ясновельможний пане мій — сонце, ні дня одного, ні ночі одної. За тебе у неспокої душа моя ся рве».