Історія Українських січових стрільців: як добровольці 100 років тому гуртувалися проти ворога

Створення Українських січових стрільців

Українська молодь завжди мусила не тільки пізнавати світ, розвивати свої таланти, але й з ранніх років боротися за свою свободу та право на існування. 110 років тому Перша світова війна спричинила створення першого українського національного бойового підрозділу — Українських січових стрільців (УСС).

Три найбільші галицькі партії створили Головну українську раду, яка представляла інтереси українців в Австро-Угорщині. Вони поставили перед австрійським командуванням питання про організацію в австрійській армії окремого українського формування. 

Ціллю майбутнього легіону було залучити добровольців, які на той час проживали в складі Австро-Угорської імперії. 6 серпня 1914 р. у львівській газеті «Діло» з’явилося звернення Головної української ради «до всього українського народу», в якому закликали добровольців вступати до лав Українських січових стрільців.  Українці відгукувалися на заклик з надією боротися за власну національну ідентичність і можливість створення української держави. До новітнього українського війська зголосилися близько 30 тис. добровольців з усієї Галичини. Австрійське командування з відчуттям страху й недовіри обмежило чисельність легіону до 2,5 тисяч.

У лави війська відбирали найкращих представників української нації. Майже кожен мав освіту й був представником української інтелігенції. Ядро УСС складали активісти з молодіжних спортивно-патріотичних організацій «Січ», «Сокіл» і «Пласт». Ці товариства на початку ХХ століття виховали десятки тисяч молодих українців. Вихованці таких організацій мали високе відчуття патріотизму у поєднанні зі спортивною підготовкою. Спочатку це був лише гурт патріотів, далеких від військової справи, але з часом їм вдалося подолати всі перешкоди й на початок 1917 року стати добре вишколеною українською військовою формацією з національною символікою, власними одностроями й відзнаками, а також українською мовою в якості офіційної мови легіону.

Участь у бойових діях

Після складання присяги у Стрию на початку вересня 1914 р. легіон новобранців-добровольців УСС відбув у закарпатські села неподалік Мукачевого. Тут відбулася реорганізація: легіон поділили на 10 сотень. До кінця вересня останні підрозділи УСС відправилися на фронт. Австрійське командування планувало використати УСС для оборони карпатських перевалів, тож наприкінці вересня на Ужоцькому перевалі й біля села Верецькі Вижні відбувся перший бій УСС.

Від грудня 1914 р. УСС виконували розвідницьку службу в Карпатських Бескидах. У січні наступного року австрійські війська розпочали наступ у Карпатах. На початку березня УСС зайняли позиції на схилах гори Маківка. Бої за неї точилися впродовж двох місяців. На початку травня підрозділи УСС відвели з бойової лінії. Наприкінці серпня 1915 р. курені УСС вступили в бій у подільських степах між Серетом і Стрипою. У листопаді реорганізований полк УСС на чолі з Григорієм Коссаком зупинив наступ росіян на Бережани. 

Під час Брусиловського прориву влітку 1916 р. цісарське командування саме завдяки бойовим діям кількох стрілецьких куренів змогло утримувати найважливіший відтинок фронту — шлях із Підгайців на Бережани, що на Тернопільщині. Найбільшою бойовою операцією в історії стрілецтва стала битва на Лисоні (серпень–вересень 1916 р.): лише 150 стрільців і 16 старшин вирвалися з оточення. На фронт під Бережани полк повернувся в лютому 1917 р.

У лютому 1918 р. полк УСС здійснив похід на Правобережну Україну у складі групи австрійських військ. Одним із завдань, яке ставили перед собою січові стрільці, було поширення серед українського населення національної свідомості, пошани до рідної історії, культури й традицій. Перед вступом австрійських військ на територію України на бік Антанти у повному складі перейшов польський легіон Ю. Галлера. Одразу ж австрійське командування роззброїло інші польські військові частини й задумало ліквідувати легіон УСС. На захист січових стрільців виступили українські посли австрійського парламенту, а також військові. У відповідь цісар Карл зробив командиром УСС сина австрійського ерцгерцога Стефана — архікнязя Вільгельма Франца фон Габсбурга-Лотрінгена.

У лавах УСС його знали, тож таке призначення не викликало обурення. Василь Вишиваний, а саме так назвали архікнязя українці, полюбив Україну, її історію й культуру, навіть вивчив українську і писав нею вірші. Зі стрілецтвом Вільгельм Габсбург швидко знайшов спільну мову, підтримував зв’язок і надалі. У 1920-х рр. допомагав матеріально скитальникам УГА у таборах Чехословаччини. У 1947 р. органи НКВС його заарештували й відвезли із Відня до сталінських таборів. Помер Василь Вишиваний у Лук’янівській тюрмі м. Києва у серпні 1948 року.

Ідеологія та культурний вплив

УСС були не лише військовим формуванням, а й носіями ідеї українського націоналізму. Вони виступали за створення незалежної Української держави й відродження української культури, мови та історичної пам’яті. У вільний час після служби ходили до церкви, навчали дітей грамоти, відвідували молодіжні зібрання. Важливими елементами їхньої ідентичності були національні символи, пісні й уніформа, айдентика якої базувалася на традиційному українському вбранні. 

Пісенна творчість війська була побудована на козацьких і народних традиціях, виконувала не тільки мистецьку функцію, але й зберігала український дух нашого воїнства. При легіоні УСС було створено осередок «Пресова кватира», який займався просвітництвом й агітацією. Стрільці видавали газету «Самохотник» («Доброволець»), поетичний журнал «Новініана», сатиричні журнали «Бомба» і «Самопал», «Вісник Пресової кватири», журнали «Шляхи» і «Червона калина». Тогочасна література  відображала не тільки бойовий дух і патріотизм, але й глибокі роздуми про сенс життя, свободу та самопожертву.

Історія Українських січових стрільців нагадує про важливість збереження національної ідентичності й боротьбу за свої права та свободу. Вона вчить, що навіть у найскладніших обставинах зберігати віру в ідеали й продовжувати боротьбу є ключовим для досягнення значущих змін. Українські січові стрільці залишаються важливою частиною національної пам’яті, символом незламності й прагнення до свободи.