Буковинський легіон. Історія гуцульських січових стрільців

Напередодні Першої світової населення Буковини проживало в однойменному герцогстві, що входило до складу Габсбурзької монархії. Тут українці не симпатизували російській імперській владі, а лояльно ставилися до Австро-Угорщини. Коли розпочалася мобілізація, мало хто пручався: усі оперативно приєднувалися до своїх військових частин.

Край був другорядним театром бойових дій.

Елітні підрозділи Габсбургів воювали переважно на Галичині. Цю ділянку фронту не можна було вважати стабільною. Чернівці цілих два рази захоплювали росіяни. У надскладних умовах комендантом міста залишався шеф місцевої жандармерії Едуард фон Фішер. Саме йому належала ідея створення добровольчого формування з числа місцевих жителів. Він писав:

«Гуцули — гірські мешканці Буковини, чудові стрільці», — і, як показала практика, мав рацію.

Фішер отримав від вищого керівництва дозвіл на самодіяльність.

Рекрутування гуцулів проводилося в листопаді 1914 р. в Селятині та Сторонці-Путивлі. З 2500 добровольців відібрали 1360 майбутніх Гуцульських стрільців. Вони склали урочисту присягу на вірність цісарю і почали проходити вишкіл.

Австрійські офіцери схвально відгукувалися про корисні для армії вміння добровольців. Підготовка зайняла близько 10 днів. Уже 30 листопада стрільці приступили до виконання бойових завдань. Вони діяли в складі окремих невеликих підрозділів.

Щоб заблокувати просування росіян, у регіоні встановили декілька сторожових постів. Невеликі загони гуцульських бійців чудово орієнтувалися на місцевості. Ефективність локальної оборони перевершила всі очікування.

Географічні знання стрільців допомогли цісарській армії під час розвідувально-диверсійної роботи. Доручені позиції гуцули-добровольці утримували понад місяць. Особливо запеклим відзначилося їхнє протистояння козацьким підрозділам. Тільки коли більші сили противника 1 січня 1915 р. прорвалися через Плоску, надійшов наказ відступати.

Гуцульські стрільці набули розголосу в пресі.

Ось що писала про них газета «Нова Буковина» (від 01.01.1915):

«Утворений з українських верховинців лєгіон справляє ся знаменито. Наплив до него великий…. Часто вибігають Гуцульські Стрільці з лісів і нападають на москалів, які нічого й не сподівають ся, і наносять їм великі страти… В послідних днях побили гуцули багато москалів».

Бійці мали цікаву форму. Точніше, її взагалі не було. Спочатку всі добровольці воювали в звичайному гуцульському вбранні з жовто-чорною пов’язкою на рукаві. За такою простою ознакою росіяни їх швидко визначали серед полонених. З точки зору Петрограда буковинці на боці Австро-Угорщини були зрадниками. Усіх полонених чекав розстріл.

3 січня з розрізнених загонів утворився Руський Гуцульський добровольчий батальйон.

Відтоді він діяв як цілісний підрозділ. Йому довелося довгий час тримати удар від переважаючого ворога. З тяжкими втратами стрільці відступали, поки не зайняли добре укріплені позиції біля одного з румунських сіл.

Цей рубіж горяни утримували успішно. Російські війська намагалися прорвати оборону, однак скоро вже самі почали відступати. Розпочався контрнаступ, у ході якого Гуцульський батальйон дійшов до самих Чернівців. У столиці рідного краю благодійник і один з ініціаторів організації верховинців Микола фон Василько задумався над перетворенням батальйону на легіон.

Ідея розвивалася в ході стратегічного курсу Австро-Угорщини на створення національних підрозділів. Габсбурґи хотіли направити місцевий патріотизм у русло виконання воєнних цілей. Тоді зʼявилися назви «Буковинський легіон», «Гуцульський легіон», «Легіон гуцульських стрільців». Підрозділ доукомплектували до 1500 бійців, повністю екіпірували та озброїли.

Перший командир легіону — представник роду українсько-румунських магнатів ротмістр Стефан Василько фон Серетський.

1915 рік для горян став насиченим.

Вони активно долучалися до всіх воєнних операцій, стабільно протистояли переважаючим силам противника і заслужили велику повагу. Австрійський підполковник Папп в одному листі писав, що «гуцули хоробро й успішно боролися в багатьох битвах на Буковині. У патрульній службі неустрашимі, а як вивідувачі надзвичайно спритні й успішні».

До січня 1916 р. фронт стабілізувався. Гуцульський легіон за час бойових дій утратив убитими й пораненими майже половину складу. Командування вирішило поповнити сили за рахунок румунського добровольчого батальйону.

Ситуація на фронті загострилася під час Брусиловського прориву.

Стрільцям довелося відступити до південної Буковини. Останній офіційний документ, у якому згадується Буковинський легіон, датується 28 червня 1916 р.

Що сталося далі? Частина гуцульських стрільців, яким удалося вціліти під час російського наступу в 1916 р., приєдналися до Гуцульської сотні УСС. Інші просто влилися в Легіон УСС. Окремі гуцульські стрільці невеликими групами продовжували партизанську боротьбу.

У чому особливість описаних подій?

Це один з перших випадків ведення так званої малої війни на фронті і в тилу противника, яка в XX ст. ще скаже своє слово. І, як бачимо, більш як через сотню років до подібних заходів ми вдаємося зараз (привіт партизанам та ССО на Херсонщині та Приазов’ї).

Детально згадані події та нову для свого часу тактику описав творець гуцульських добровольців Едуард фон Фішер у спогадах «Війна без армії. Моя оборона Буковини проти росіян».