Єлизавета Гомон

Таємнича хвороба Чернівців, що офіційно вразила 167 дітей (але це лише офіційно!), стала однією з катастроф України періоду совєтів. Ознакою недуги було облисіння, що супроводжувалося погіршенням стану печінки, травного тракту й нервової системи. Увечері діти лягали спати з гарним волоссям, а вже зранку згорьовані матері везли їх до лікарень. Точного діагнозу тоді поставити так ніхто й не зміг, керівництво республіки замовчувало про спалах хвороби протягом трьох місяців, а лікарям було наказано просувати версію з отруєнням талієм, хоча й та мала багато неточностей.

Неорганізованість, байдужість й егоїстичність совкової еліти призвели до значного зростання дитячої смертності, епідемії респіраторних і психоневрологічних захворювань. Наразі причину отруєння так і не було встановлено, винних не покарано.

Сьогодні ми говоримо про того, кого королева Вікторія особисто нагородила одним із найвищих орденів Британської імперії. Про того, на чию честь названі вулиці Бердянська й Одеси — та чий бюст із написом «Він врятував світ від чуми та холери» прикрашає головний корпус Бердянського державного педагогічного університету. Ми говоримо про Володимира Хавкіна, який народився, виріс, навчався і розпочинав свою карʼєру в Одесі — і чиї обидві вакцини в модернізованому вигляді застосовують і досі.

Поет доби Розстріляного відродження, батько футуризму, редактор багатьох видань, неординарний та яскравий борець із шаблонністю, вбитий совєтами. Таким усі ми знаємо письменника Михайля Семенка та його трагічну долю.

Забута українська поетеса, авторка текстів пісень, одна з найкращих лірикинь ХХ століття. Уродженка Чернігова, яка друкувалась у багатьох часописах і журналах. Неймовірна блондинка, що чарувала своєю енергетикою та розумом. Поезією цієї жінки зачитувались, її вивчали напамʼять і декламували своїм коханим.

Вони познайомились на кіностудії в Одесі, де вона, досвідчена акторка, і він, талановитий режисер, підкорювали нові вершини. Знайомство не задалось — чоловік не проявив ніякої зацікавленості, а вона засмутилась. Проте друга зустріч змінила все — він зізнався в почуттях, а вона відповіла взаємністю. Партнери з різних світів, які пережили і злети, і падіння; любили й ненавиділи одне одного, фурія і підкаблучник, як їх називали, були вибуховим тандемом, проте, незважаючи на складнощі, їхній роман тривав протягом чотирьох десятиліть.

Вона розпочала історію американського кіноавангарду й стала однією з найвпливовіших жінок-режисерок в історії кіно. Режисерка, акторка, теоретикиня авангарду, новаторка, яка розширила межі кіно й зробила свій унікальний внесок у його розвиток, показавши, що навіть із 250 доларами в кишені можна зробити шедевр. Неординарна й творча уродженка Києва знімала Марселя Дюшана, досліджувала ритуали вуду, експериментувала, змінювала історію кіно та за це отримала звання «матері американського авангарду».

Український поет, музикант і художник Павло Тичина досить неоднозначна персона в нашій історії. Його вважають слабаком, зрадником, зіркою, яка загубилась і невдовзі згасла. Та сьогодні ми згадуємо не великого радянського автора з купою відзнак і грамот, а незрілого романтичного юнака, який писав прекрасну інтимну лірику й не сідав працювати, коли бачив метелика на своєму зошиті, адже боявся його сполохнути. Тичина мав багато муз, історій кохання, які одночасно і робили йому боляче, і давали ресурс творити. Павло був невиправним романтиком із божественною зовнішністю — у юності вчився в семінарії, ніколи не лаявся, навіть оминав мурах на дорозі, щоби раптом не розчавити. Вразливий, ніжний, він любив по-хлопʼячому сміятись. Чоловіка приваблювали жінки, що мали музичний хист і могли б його надихнути, а тому, як він сам казав, — «Я ніколи не покохаю жінку, котрій бракує слуху». Проте однолюбом Тичина таки ніколи не був. У своєму щоденнику він зізнавався: «У мене єсть донжуанізм».

Українська письменниця кінця XIX — початку XX століття, авторка ліричних віршів, публіцистичних статей, творів для дітей. Учасниця літературного гуртка «Плеяда», подруга Лисенків, Косачів і Старицьких, поетеса-пісенниця, творчістю якої захоплювались Іван Франко й Микола Лисенко. Останній, до речі, поклав вірш письменниці «Нічка лукавая» на музику, і наразі він сприймається та співається як українська народна пісня.

Сьогодні ми поговоримо про жінку, доля якої не була медом. Про ту, що зазнала нещасливого кохання і важкого заміжжя, бідності й голоду в старості, проте ніколи не скаржилась, а у своїх віршах висловлювала надію і вірила в краще. Творчість, природа, письменництво надавали Одарці Романовій сили рухатись далі й жити, складати рими, боротись зі складним буденням. Прикро, що через несприятливі обставини дівчина не змогла розкрити свій талант на повну й більшість українців про неї не знають.

Сьогодні ми говоримо про Одарку Романову і її талант, якому передували трагедії життя.