КДБ проти УПА: смертельна гра в кота й мишу

ОУН-УПА стали символом нескореної української ідеї. Вони боролися проти радянської та нацистської окупації. Навіть після Другої світової Західна Україна продовжувала потерпати від боїв. Регіон кипів спротивом: окупація, колективізація, депортації лише підливали оливу у вогонь. УПА не згортала боротьбу. Повстанці не боялися сховатися під землю, жити в лісах і тримати зброю напоготові. Радянська влада називала їх «ворогами народу», але для тисяч людей вони були героями. І навіть у 1960 році, коли здавалося, що все скінчено, відлуння останніх боїв все ще чули в Карпатах.

Пропаганда, розвідка й бій

Для Кремля рух був небезпечний із двох причин. По-перше, він мав високу підтримку серед населення. Тисячі селян допомагали УПА продуктами, одягом, інформацією. Інколи вони підтримували акції УПА. По-друге, вагомим складником стала організованість руху. УПА мала чітку структуру, яка  включала військові відділи, підпільну розвідку й пропагандистські осередки.

Після 1944 року, коли Червона армія повернулася до Західної України, боротьба стала особливо запеклою. Повстанці перейшли до підпільної війни, спираючись на тактику невеликих мобільних груп.

У 1949 році ОУН-УПА продовжували боротьбу за незалежність України. Радянська влада в цей період мала  понад 50 тисяч агентів, які працювали проти підпілля. Лише 8% із загальної кількості їхніх операцій були успішними. Повстанці майстерно використовували криївки й шифровані повідомлення. Вони поширювали листівки та проводили пропаганду. Радянські служби відповідали облавами й депортаціями. Використовували фальшиві загони для дискредитації УПА. Попри втрати підпілля продовжувало чинити опір.

Боротьба на всіх фронтах

Головною тактикою КДБ було впровадження агентів у лави ОУН-УПА. Для цього вербували полонених повстанців. Зазвичай під тортурами чи загрозою розстрілу когось вдавалося залучити на свій бік. Таких агентів називали «двоїстими». Вони працювали як інформатори, передаючи розташування криївок чи маршрути пересування командирів. Також в осередки руху проникали професійно підготовлені співробітники КДБ. Вони під виглядом новобранців чи зв’язкових вигадували собі легенди, які пов’язували їх з УПА. Для цього могли підробляти фотографії чи розповідати історії, отримані зі свідчень чи листів повстанців.

Дезінформація на службі КДБ

КДБ створював псевдозагони, що імітували УПА.  Такий підхід руйнував довіру до повстанців і сіяв паніку серед селян.  Найжорсткішим методом було тероризування населення. Якщо в селі знаходили хоч одного повстанця або криївку, карали всіх жителів. Їх могли виселити цілими сім’ями без права повернення.  Тільки в 1947 році було виселено понад 78 тисяч осіб.
КДБ розгорнуло масовану кампанію з дискредитації повстанського руху.

Агенти поширювали фальшиві листівки від імені ОУН-УПА. Вони рясніли закликами, які мали налякати населення. Також були епізоди грабежів й убивств серед місцевого населення, видаючи це за дії справжніх повстанців. КДБісти намагались поширювати фальшиві накази від імені керівників ОУН. Наприклад, вимагали віддати останню корову.  

Радянські газети й радіо регулярно транслювали інформацію про «злочини бандерівців». Так створювався образ жорстоких бандитів. У школах дітям безперестанно повторювали, що ОУН-УПА — «зрадники українського народу».  У 1949 році КДБ інсценувало знайдення «могил убитих селян», які начебто були жертвами УПА. У кількох лісах Волині ховали тіла, підкинуті з в’язниць, щоб переконати місцевих у «жорстокості» повстанців. КДБ створював «двійників» повстанських лідерів. Наприклад, агенти перевдягалися і видавали себе за місцевих командирів УПА, щоби зруйнувати довіру до повстанців.

Рейди КДБ: полювання на сховища

У 1944–1953 роках у Західній Україні провели понад 1500 великих облав із залученням регулярних військових підрозділів. Головним засобом маскування стало створення криївок. Це були підземні сховища, де повстанці жили, навчалися та друкували пропагандистські матеріали. Вони були майстерно збудовані й замасковані. Вентиляційні отвори маскували, а опалення використовували обережно, щоби не залишати слідів. Криївки облаштовували під хатами, у лісах чи навіть у каменоломнях. Вхід могли приховувати за колодязем, трухлявим пеньком. Опалювали обережно, часто вночі, щоб не привернути увагу клубами диму.

Працівники КДБ навчилися виявляти їх за допомогою різних методів. Регулярно відбувалися рейди в пошуках сховищ. Із затриманих повстанців вибивали свідчення про місця розташування криївок.  Навчені собаки могли знайти вентиляційні отвори навіть на глибині кількох метрів. Агенти підкидали їжу з отрутою, намагаючися зашкодити й в такий спосіб. У 1950-х роках використовували металошукачі й вибухівку для розкопок. Їхні методики пізніше застосовували у воєнних кампаніях, зокрема у В’єтнамі.

Ілюстративним є приклад полювання КДБістів за головнокомандувачем УПА Василем Куком.

До початку 1950-х років збройний опір ОУН значно ослаб. Василь Кук, який очолив Провід після смерті Романа Шухевича в 1950 році, визнавав у своєму листі за кордон, що боротьба набула оборонного характеру. Кук був ключовою фігурою в збереженні підпільної мережі. Його арешт став результатом масштабної операції КДБ. Оперативники розмістили агентів у спеціально підготовленій криївці. Вони забезпечили радіозв’язок для сигналу в разі прибуття Кука. Кук із дружиною і двома повстанцями прибув до цієї криївки в травні 1954 року, де його одразу зв’язали. Це стало величезним ударом для підпілля.

Після арешту Кук відмовився співпрацювати з КДБ. Влада прагнула використати його авторитет для підриву довіри до визвольного руху. Від його імені до закордонного Проводу ОУН було направлено фальшивого листа. Відповідь, отримана через радіо «Голос Америки», підтвердила, що закордонні зв’язкові знали про можливість провокації. Тож вони не сприйняли лист як правдивий. КДБісти також пропонували написати книгу. У ній командир УПА мав би розкритикувати ідеї ОУН-УПА й наголосити на безперспективності боротьби. Та на це  Кук також не пішов.