Заселення Слобожанщини: відблиск свободи на прикордонні
До XVI століття територія була незаселеною
Слобожанщина охоплює частини сучасних Харківської, Сумської, Луганської і Донецької областей України, а також Бєлгородської, Курської та Воронезької областей РФ. Ще за часів Київської Русі тут існувало Курське князівство, яке після татаро-монгольської навали фактично зникло. Потім тут було Рильське удільне князівство, яке опинилось під протекторатом Золотої Орди. Землі були малозаселеними. Являли собою «дике поле» — територію взаємодії Московії, Великого князівства Литовського й Кримського ханства. Тут займались промислами, точилися прикордонні сутички й проходили торгові шляхи. Згодом її межі окреслила Бєлгородська укріплена лінія. Це оборонний комплекс сторожових станиць і захисних споруд, який створювався в другій половині XVI століття Московією.
Історик С. Кованько виокремив три хвилі колонізації:
Перша — 1617 року, пов’язана із переходом 10 тисяч правобережних козаків за річку Донець. Друга хвиля: 1650–1651 роки, після універсалу Б. Хмельницького, у якому він дозволив переселення. Третя відбулася вже під час правління Петра I. У степах Слобожанщини населення з’являється в кінці XV століття — на початку XVI. Для занять рибальством, пасічництвом, полюванням, випасанням худоби й виварюванням солі — люди вирушали на «уход». Дехто обирав шлях розбійника й грабував подорожніх. Серед останніх були й полковники Богун і Пушкар.
Серед причин заселення регіону виділяють три найбільш впливові
Природні умови, тиск польської шляхти й захист південних кордонів Москвою. Родючі ґрунти, багато лісів і річок, сприятливий клімат приваблювали поселенців. Багатоманіття плодових дерев і кущів. Ліси з купою диких тварин і птахів. Лише мінералів було небагато, але надлишок солі згладжував це. Закріпачення, феодальні й релігійні утиски примушували людей тікати від своїх «господарів». Таким чином переселенці з Наддніпрянщини в пошуках кращої долі потрапляли на Слобожанщину. Сплески переселення припадають на періоди козацьких повстань. Остання причина полягала в необхідності Московії захистити свої південні кордони. Татарські набіги дошкуляли прикордонню. Для захисту почалось будівництво міст-фортець. Також російський уряд залучав козаків на службу у фортецях на південному кордоні. У Тулі, Кромах, Корочі й Воронежі виникли українські козацькі колонії зі своїм управлінням.
Назва «Слобідська Україна» походить від назви поселень перших переселенців — слобід. Уперше термін «слободские города» фіксується в 1668 році під час повстання Івана Брюховецького. Такі поселення Московщиною короткостроково звільнялись від певних повинностей і податків. Залежно від обставин це тривало від 3 до 15 років. Це приваблювало переселенців, які прагнули кращого життя. При цьому вони зберігали свої звичаї та устрій. До XVIII століття населення регіону називали «черкасами», а міста, поселення та полки – «черкаськими».
Українське козацтво було одним із рушіїв освоєння «дикого поля» за сприяння Москви
Остання переселяла козацькі полки, щоб налагодити управління землями Слобожанщини. Перша спроба переселення учасників повстань Якова Остряниці закінчилась невдачею. Наступна була більш успішною. Полк під керівництвом чернігівського полковника І. Дзинковського прибув до недобудованої Острогозької фортеці. Через близьке розташування полк мав тісний зв’язок із Московією на відміну від інших. До того ж дозвіл на розташування надав сам уряд, коли інші полки виникали самостійно. Московщина хотіла обмежити управління колоністів. Для цього відразу направила до Острогозька «служилих людей» на чолі з воєводою. Окрім них тут також з’явились російські поміщики. За службу землями наділялись також серби, хорвати й молдавани. Управлінням полками займався бєлгородський воєвода. Тільки в 1688 році для цього створили спеціальне управління — Приказ Великої Росії.
Інший вид переселення полягав у міграції окремих груп чи одинаків. З дозволу бєлгородського воєводи поселенці облаштовувались на новому місці. Часто вони спочатку зводили місто-фортецю для захисту від татар. Поступово навколо неї засновувались нові поселення. Загалом на ці два шляхи накладались спроби самостійно призначати старшину й призначення її з Москви. Кандидатури полковника й сотника затверджувались згори. Полковники Слобожанщини намагались підтримувати зв’язки як з Московським царством, так і з Гетьманщиною.
На середину 1650-х років припадає період активного заселення регіону
Виникають міста: Харків, Суми, Лебедин і Зміїв. Заново заселяються Охтирка й Цареборисів. На основі міст утворюються козацькі слобідські полки — Острогозький, Сумський, Харківський, Охтирський, Бєлгородський, Ізюмський, Балаклійський, Колонтаївський і Зміївський. Вони перебрали на себе тягар татарських набігів. Під час них спалювали цілі поселення, грабували церкви й маєтки, забирали людей у полон. Наприклад, під час татарського нападу в 1680 році знищили понад 10 поселень Харківського, Богодухівського та Охтирського полку. Козацька старшина Гетьманщини негативно ставились до міграції населення. Серед таких були І. Виговський, І. Брюховецький, П. Дорошенко та Ю. Хмельницький. Останній навіть карав переселенців. Його підлеглий — Ф. Жученко проводив каральні походи на слободи в 1660–1662 роках.
Соціальний устрій багато в чому нагадував Гетьманщину
Ці регіони оформлювались одночасно. Утім, Слобожанщина успадкувала деякі риси Дикого Поля і пристосовувала їх до своїх реалій. Звісно, що головною відмінністю був сильний вплив Москви. Населення поділялось на стани. Козацтво, духовенство, міщанство й селянство. Найбільш впливовим було козацтво. Воно складалось із підмочників, виборних і старшини. На цих плечах лежав основний адміністративний і військовий тягар. Козацтво керувало містами й полками, охороняло кордони від набігів, ходило у військові походи. Міщанство було нечисленним, займалось торгівлею та ремеслами. Селяни практикували тваринництво й землеробство. Були як вільні селяни, так і ті, які жили на землях козацької старшини.
За короткий проміжок часу були заселені й обжиті значні території. Автономія краю проіснувала до 1765 року, коли полковий устрій замінять російськими установами, а козацькі полки — гусарськими… Утім, цього було достатньо, щоби закласти підвалини для формування унікального регіону, який вирізнявся устроєм, звичаями й традиціями.
Одноразова підтримка: приват 4149499158805604
монобанк: 4441114464261468
банка моно: https://send.monobank.ua/jar/9gMXBb9dVy
Патреон: https://www.patreon.com/history_
BuyMeACoffee: https://bmc.link/ukrainehistory
Дата публікації: 10 Червня 2024