Що писав у своєму щоденнику німецький мандрівник про Україну в ХІХ столітті?

Йоганн Ґеорґ Коль — один із найвідоміших німецьких мандрівників та людина про яку сьогодні йтиметься в наших нотатках

Він народився й помер у Бремені. Тяга до мандрів і потреба заробити на прожиток змусили Коля працювати в Прибалтиці домашнім учителем, звідки він через російську столицю і вирушив до України, ведучи ретельні подорожні нотатки. Наприкінці 1837 р. він приїхав до Харкова, а через рік був у Дрездені, де видав кілька книг про росію. Упродовж 1841–1858 рр. Коль мандрував Європою та Америкою. Із 1858 р. і до кінця життя Йоганн Ґеорґ Коль працював бібліотекарем у рідному Бремені. Найбільше враження на мандрівника-письменика справила Україна: насамперед це знайшло відображення в його творі «Подорожі до внутрішньої росії та до Польщі» (1841), чия друга частина має назву «Україна, Малоросія». 

Щоправда, на перших ста двадцяти п’яти сторінках Коль описує свою подорож із Москви та враження від Білгорода, а вже подальші двісті сімдесят чотири сторінки присвячено власне українським реаліям. Коль розпочинає розповідь про Харків з екскурсу в українську історію, далі вирушає до Полтави повз Диканьку, роблячи дорогою принагідні начерки про українських поміщиків, занотовуючи спостереження про українське весілля, українські річки, особливості селянського життя, враження від Полтави. Завершує свою подорож мандрівник Львовом та іншими містами Галичини. Насамкінець мандрівник присвячує чималий розділ порівнянню «великоросів та малоросів» визнаючи українську окремішність навіть на антропологічному рівні, єдність «малоросіян» на просторах від Галичини до Слобожанщини, пророкує їм окреме від московців майбутнє.

Спеціально звертає увагу Коль на житлові умови та побут:

«[…]українці живуть у чисто утриманих хатах, що до тебе всміхаються. Вони не вдовольняються тим, що кожного тижня їх миють як це роблять Голландці, але ще що два тижні їх білять. Тому їх хати виглядають білі, неначе свіжо вибілене полотно». В іншому місці пише про хати коло Одеси: «Я був дуже мило заскочений внутрішнім уладженням назовні так малої хати. Лише жити в цій чепурненькій світлиці. На дворі було дуже горячо, а тут мило та холодно. Повітря було гарне, свіже, запашне. Земля була вкрита травою, а на стінах зілля — все було чисте та чепурне. Я не можу, щодо цього, нахвалити українців, якщо рівняти їх з поляками та москалями». Кажучи, що по українських містах багато квітників по дворах, додає: «В неділю йдуть дівчата в ці городи, рвуть величаві квіти і заквітчуються, неначе князівни. Ба навіть ці українські стрункі дівчата так дуже люблять квіти, що в будні при роботі заквітчуються й тоді подобають на жрекині фльори. А, що вони люблять співати, то переживається по цих селах таке, що рідко деінде стрінеться. Жінки, завінчані, за найтяжчою працею, безустанку співають, мов солов’ї. І тяжко живо переказати читачеві лише словами цю повну життя картину!»

Враження від українців:

«Коли ми читаємо описи українців деяких письменників (Клярка чи Гофмана), то треба вірити, що це народ самих Аполлонів. Але мандрівник, що вперше побачить цих опалених сонцем і обліплених чорноземним пилом худощавих і змучених людей, подумає, що має перед собою расу огидних варварів. Це так зразу. Бо по докладній обсервації й абстрагуванні від припадковости зовнішний вид учить про краще. Бо українець, що старанно плекає тіло та бере козацький або гвардійський однострій, виходить своїм обличчям більше ніжно вироблений і блищий досконалости, ніж москаль, a також шляхотніший і кращий». В іншому місці додає: «Українці чесніші, пильніші, обичайніші та загалом поводяться ліпше від москалів, що їм приписується усі можливі злочинства та нечесности».

Коль не раз торкається взаємовідносин поміж українцями і москалями, вказуючи на різницю між ними:

«Відраза Українців до Москалів, їхніх гнобителів, є така велика, що це можна назвати ненавистью. Ця ненависть радше зростає, ніж слабшає…Українці мають прислівя: Він людина собі нічого, але Москаль. 3 Москалями дружи, але камінь за пазухою держи. Українці дуже погані російські патріоти. Властиві Москалям любов і обожання царя є для Українців цілковито чужі і незрозумілі. Українці слухають царя, бо інакше не можуть, але його владу вважають чужою і накиненою… Коли ви не хочете образити Українця, то не смієте говорити йому про завоювання України Московщиною, бо Українець свідомий того, що його батьківщина заключила союз з Московщиною, яка зі свого боку обманула Україну».

Наприкінці Коль пише про розпад російської імперії та майбутнє України:

«Нема найменшого сумніву, що колись велитенське тіло російської імперії розпадеться й Україна стане знову вільною і незалежною державою. Час цей наближається поволі, але неухильно. Українці є нація з власною мовою, культурою та історичною традицією. Хвилево Україна роздерта поміж сусідами. Але матеріял для будови української держави лежить готовий: коли не нині, то завтра з’явиться будівничий, що збудує з тих матеріялів велику незалежну Українську Державу!» 

Під час своєї подорожі через Гетьманщину і Слобідську Україну 1841 р. Йоганн Георг Коль писав у тому ж дусі: «Якщо одного дня колосальна російська імперія розлетиться вщент, можна не сумніватися, що малоросіяни утворять окрему державу. Вони мають свою власну мову, мають свої власні історичні спогади, рідко змішуються або беруть шлюб з московськими правителями, а числом їх більше 10 000 000. Можна сказати, що їх національне коріння росте з провінційної знаті, яка проживає по селах і від якої походять усі великі політичні рухи».

Пишіть свою думку у коментарях чи очікуєте ви розпад російської імперії!