георгій жуков: кривавий маршал перемоги

георгій жуков з’явився в українській історії в 1915 році. Тоді йому було 19 років, він вчився на унтерофіцера в Ізюмі, невдовзі отримав поранення. У Першій світовій війні жуков — простий військовослужбовець російської імператорської армії, який після розпаду цієї ж армії присягнув на вірність радянській росії та служив у робітничо-селянській червоній армії. Загалом за період Першої світової майбутній месник так нічим і не відзначається, хоча отримав певні нагороди.

Наступну згадку про жукова в історії України датуємо 1920 роком, коли він узяв участь у бойових діях чи то проти УНР, чи то лише на боці Врангелівського фронту. Про цей кар’єрний період у житті маршала відомо зовсім мало, тому ми відразу переходимо до 1940 року — початку зіркового часу майбутнього «полководця номер 1». Після перемоги над японцями на Халхин-Голі, під час якої чоловік проявив себе неймовірно впевненим і принциповим керівником. Ним зацікавилося радянське політичне керівництво, для якого жорстокість і однобокість були набагато важливіші, ніж розум і майстерність.

Улітку того 1940 року жуков отримав посаду керівника Київського особливого військового округу та провів анексію Північної Буковини й Бессарабії.

Невдовзі «героя радянського союзу» обрали депутатом Верховної Ради УРСР від тієї ж Північної Буковини, але роль звичайного депутата чоловікові не подобалася: він прагнув більшого. георгій жуков почав відходити від образу вдалого керівника під час грандіозного розгрому червоної армії 22 червня 1941 року, коли нібито геніальний стратег утратив понад 28 тисяч танків.

Хоча, як зазначає військовий історик Василь Павлов, не потрібно покладати на жукова всю повноту відповідальності за програш літа 1941-го.

Наступною чорною плямою в кар’єрі георгія стала згадка про те, що під час оборони Ленінграду він віддав наказ розстріляти сім’ї червоноармійців, які потрапили в полон. Збереглися і свідчення очевидців, які підтверджують жорстокість жукова. Це розпорядження визнали злочинним під час війни суто випадково: через розсекречення документа — листа командування Балтфлоту до цк. Балтійський флот буквально повстав проти маршала: зібрав військову раду та скасував його для флоту.

Цікаво, що навіть влада росії офіційно підтвердила інформацію, що жуков наказав розстріляти сім’ї червоноармійців. Негативну характеристику діяча підтверджує і те, що він без упину гнав війська з-під Курська до Дніпра, кидаючи сотні тисяч непідготовлених солдатів на смерть, наче гарматне м’ясо. На втрати було байдуже, адже тоді був популярним принцип «жінки ще народять». Про цю жахливу подію знали всі в срср, але мовчали. Лише Олександр Довженко писав про масову загибель щойно мобілізованих українців-чорносвиток у своєму щоденнику, а письменники Дмитро Міщенко й Олесь Гончар — відкрито описували цей злочин у своїх творах. Наприклад, у книгах «Батальйон необмундированих» і «Собор».

Підсумовуючи військовий аспект, на рахунку жукова дуже багато стратегічних промахів, поразок і смертей. Він нехтував стратами, не мав цінності життя солдатів, оперуючи фразою «за будь-яку ціну», і точно не був гарним командиром. Навіть сталін заборонив жукову «безконтрольну розтрату людських ресурсів звільнених територій». Міфічними є і його перемоги, а саме легендарні битви під Сталінградом і Курськом жуков насправді не керував військами в цих битвах.

Наступний пункт кривавої правди про жукова — це сама особистість чоловіка.

Він був нечулий, егоїстичний і максимально одержимий своєю кар’єрою. Ще за часів срср його називали «м’ясником» і «катафалком», службові колеги описували йото так:

«Тенденція до необмеженої влади й відчуття власної непомильності у нього ніби в крові», «Це людина виключно властолюбна й самозакохана, дуже любить славу, шану та угодництво, і не терпить заперечень», «Це людина страшна і недалека. Вищої марки кар’єрист…» і «Він усіх топтав на своєму шляху… Це людина страшна й примітивна… Жуковське оперативне мистецтво — це перевага в силах у 5-6 разів, інакше він не буде братися за справу, він не вміє воювати не кількістю, і на крові будує собі кар’єру».

Генерал Дуайт Ейзенхауер, який і сам не чутливий і емпатичний до своїх солдатів, був нажаханий розповіддю жукова: «Існує два види мін: проти піхоти і проти техніки. Коли ми впираємося в мінне поле, наша піхота продовжує наступ так, наче його там немає. Ми розглядаємо втрати від протипіхотних мін як рівні тим, яких ми би зазнали, якби німці вирішили захищати цю ділянку кулеметним та артилерійським вогнем замість мінних полів. Наступаючи, піхота не детонує протимашинні міни, тому після того, як вона проходить через поле та укріплює плацдарм, за ними йдуть сапери і створюють проходи, якими можуть пройти машини».

У 1946 році жуков улаштував в Німеччині масштабний грабунок в інтересах військово-політичної еліти. Ось що намародерив собі: дорогих тканин понад 4 км; хутра — соболиного, мавпячого, лисячого та іншого — 323 шкури; цінних картин — 55 полотен; килимів та гобеленів із Потсдамського та інших палаців — 44 штуки, плюс меблі й антикваріат пруських королів та німецьких імператорів. За таке «досягнення» жукова повинні були розстріляти, за правилами трибуналу, але його лише понизили.

Не можемо не згадати про Тоцькі навчання під Оренбургом 1954 року, коли георгій вирішив перевірити, чи зможуть солдати наступати в умовах радіації і для цього підірвав ядерну бомбу потужністю у дві Хіросіми, а потім кинув 45 тисяч радянських бійців наступати через заражену зону. жуков знав про наслідки радіації, але свідомо прирік людей на загибель — 10 тисяч цивільних зазнали опромінення, більше як 20 тисяч солдатів стали інвалідами І-ІІ груп — але без вказання причин, бо секретність.

Коли солдати лікувалися від опромінення, жуков отримав четверте звання героя радянського союзу.

Але карма таки наздогнала «м’ясника». жукова усунули з посади за підготовку перевороту проти маленкова. За «помилки і збочення» позбувся чоловік і посад міністра оборони і члена ЦК, тому «блискучий стратег» став простим пенсіонером, про якого ніхто не згадував. Згадали лише за часів Брєжнєвської реабілітації. Саме тоді постав міфічний образ «непереможного командира», ось тільки на трупах і крові був викладений його шлях.