Війни, які програла Росія. Утечі, поразки, розгроми й інші жести доброї волі

Російсько-японська війна 1904–1905 років

Почнімо з передумов цього конфлікту. Як і сьогодні, тоді російська держава часто використовувала військові конфлікти як засіб відвернення уваги від внутрішніх проблем. Тотальна корупція, відсталість у промисловому плані, брак свобод і абсолютна монархія викликали незадоволення населення російської імперії, а розвиток національних рухів усе більше загрожував політичній стабільності. Програвши в 1890-х роках війну Японії, Китай звернувся по допомогу до росії, Німеччини й Франції. Через тиск з боку цих країн Японії довелося відступити, але в Токіо не хотіли з цим миритися й розпочали нову хвилю мілітаризації. Спочатку японці пропонували росіянам поділити Китай на зони впливу: Корея — Японії, Маньчжурія — росії, але росія намагалася поширити свій вплив на територію Кореї. Тут варто згадати підписаний контракт на вирубку лісів у цій місцевості: замість лісорубів туди були відправлені імперські військові, що почали будувати фортецю. 

Російська імперія не вбачала в японцях якихось серйозних супротивників: навіть міністр внутрішніх справ висловлював таку думку: «Щоб стримати революцію, нам потрібна маленька переможна війна», оскільки вважав, що перемога росії гарантована. Однак Японія хоч і поступалася росії у військовому й економічному плані, вирішила діяти на випередження й не чекати, поки росіяни підтягнуть війська, і сама атакувала росіян. Уже 24 січня 1904 року були розірвані дипломатичні відносини, а 27 січня 1904 року розпочалися бойові дії. Майже відразу ініціативу у воєнних діях перехопили японські війська: були потоплені російські кораблі, а в подальшому були захоплені Порт-Артур і Дальній. Вирішальним епізодом цієї війни стала Цусімська битва, в якій японці розгромили російський флот. Після неї розпочалися мирні перемовини. За посередництва США був укладений мирний договір, згідно з яким російська імперія втрачала на користь Японії певну територію, а Японія підвищувала свій міжнародний статус.

Радянсько-польська війна 1919–1920 років

Після завершення Першої світової війни й поразки Центральних держав сучасні білоруські, литовські й українські землі зазнали нападу з боку Польщі й рсфрр, які намагались окупувати якомога більшу територію. Перший збройний конфлікт між цими країнами відбувся 14 лютого 1919 року на території сучасної Білорусі. У подальшому ці дві країни стали основними гравцями на тогочасному просторі Східної Європи. Україна відігравала важливу роль у цьому конфлікті, оскільки між УНР і Польщею був підписаний військовий договір про союз проти більшовиків. Польська армія налічувала приблизно 60 тисяч осіб, а українська — 15 тисяч. З такими силами під час весняного наступу 7 травня вдалося звільнити Київ. Проте вже на початку червня радянським військам удалось організувати свій контрнаступ на території України й окупувати раніше звільнені міста й села.

Переломним моментом у цій війні стала битва за Варшаву, більш відома під назвою «Диво на Віслі». Занадто розтягнуті комунікаційні лінії, нестача військових сил для прикриття ділянок фронту й шалений опір польської й української армій призвели до поразки радянської армії, яку спочатку знекровили, а потім ударами свіжих польських сил розгромили, змусивши відступати на схід, полишивши окуповані території.  У 1921 році була підписана угода між представниками рсфрр та УСРР з одного боку і Польщі з другого, у якій був санкціонований поділ українських і білоруських земель, а рсфрр відмовлялася від планів улаштувати світову пролетарську революцію та поширити свій вплив на країни Центрально-Східної Європи. Представників УНР під час підписання цієї угоди не було через тиск з боку більшовиків.

Перша Чеченська Війна 1994–1996 років

Офіційно цей конфлікт називається не війною, а «заходами з відновлення конституційної законності і правопорядку на території Чеченської Республіки». Передумовою для цього конфлікту стали розпад Радянського союзу й намагання чеченського народу здобути незалежність. Росія виставляла цей конфлікт як суто внутрішню справу і як боротьбу з сепаратистським рухом, щоб виключити можливість втручання в цей конфлікт західних країн. Із самого початку російське військове й політичне керівництво не вважало чеченців серйозною загрозою для російської армії та сподівалося, що операція закінчиться дуже швидко.

Показова фраза тодішнього міністра оборони рф Павла Грачова, яка прекрасно показує ставлення росіян до чеченців: «Дайте мені загін десантників, і ми розберемося з цими чеченами за кілька годин». Проте замість швидкого просування й захоплення територій російським військам довелося вести довгу й кровопролитну війну. Контроль над Грозним росіяни здобули через три місяці безперервних боїв, але не здолали взяти під контроль усю територію Чеченської республіки. Уже в серпні 1996 року чеченці провели операцію «Джихад», що мала вирішальне значення для цієї війни: чеченцям удалося звільнити Грозний, Шалі та інші важливі населені пункти. Уже 31 серпня 1996 року був підписаний Хасав’юртський мир. Фактично це була угода, що підтверджувала поразку росії в цій війні й отримання Чеченською Республікою Ічкерією незалежності. Окремим пунктом згадувалися репарації росії цьому державному утворенню, хоча це й було замасковано під «підготовку і внесення в уряд Російської Федерації програм відновлення соціально-економічного комплексу Чеченської Республіки».