“Не мав ані краплі української крові, а був замордований за неї” ー історія Агатангела Кримського
15 січня 1871 року у Володимирі-Волинському в родині вчителя історії та географії народився Агатангел Кримський. Батько його, Юхим Степанович, був кримським татарином, мати, Аделаїда Матвіївна, походила з відомого польсько-литовського роду. Не будучи етнічним українцем, кмітливий хлопчик в подальшому стане видатним політологом, українським істориком та одним з організаторів Академії наук України. Майже відразу після народження дитини родина переїжджає до Звенигородки, що на Черкащині. У трирічному віці Агатангел навчився читати, а вже за два роки батько віддав його до місцевого училища. Він виховувався в російськомовному середовищі, проте згодом остаточно сформував свою проукраїнську позицію.
Особливий вплив на подальшу життєдіяльність Кримського чинила Колегія Павла Ґалаґана, куди він вступив, закінчивши Острозьку протогімназію та Другу київську гімназію. Там йому судилося навчатись у видатного мовознавця Павла Житецького, який дав неймовірно важливу вчительську настанову своєму учневі:
“Якщо хочете працювати для українського народу, ставайте першокласними вченими й пишіть Ваші праці по-українському. Тоді поневолі й чужі вивчатимуть українську мову, щоб знайомитися з Вашими працями”.
Українізація поза межами рідного краю.
Починаючи з 1889 року, юний мовознавець навчався в лазаревському інституті східних мов у москві за напрямом арабістика. За свою обдарованість та працьовитість він одержав дворічну стипендію для поїздки до Сирії та Лівану. Під час подорожі Кримський поглиблює свої знання арабської мови та збирає матеріали, що в подальшому стануть підґрунтям для низки його праць. Повернувшись, 1898 року, отримує пропозицію щодо викладання в тому ж лазаревському інституті. Агатангел займався вивченням Корану, читав лекції з історії арабської літератури, викладав курси семітських мов та курс перекладу з російської мови на арабську та навпаки. Важливою складовою для Агатангела було комплексне опанування мови, літератури, релігії та історії того чи іншого народу. Побудувавши свою методику викладання лише на фактах, він згодом стає засновником напрямів іраністики, тюркології та арабістики.
Здавалося б, він мав безліч можливостей для розвитку своєї кар’єри, укріплював базу власних знань та видавав власну бібліотеку академічних підручників. Проте його душа була щиро віддана українству. Сам він про цей період життя казав: “В московській сфері я завсіди зостаюся й чуюся “чужорідним тілом”, яке чисто механічно обертається в московськім організмі і не може зростися з ним”. 1917 року, після приходу до влади більшовиків, Агатангел Кримський приймає остаточне рішення ー повернутися в Україну. 27 листопада 1918 року на першому засіданні наукової спільноти Української академії наук його обирають неодмінним (вченим) секретарем. Вклад чоловіка в розвиток Академії неоціненний: очолював історико-філологічний відділ, комісію словника живої мови, кабінет іранської та арабської філології. З 1921 року він був також директором Інституту української наукової мови. А в 1918—1921 рр. працював професором всесвітньої історії в Київському університеті. Водночас був редактором «Записок Історично-філологічного відділу Української Академії наук», з 8 серпня 1925 року — головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства.
Видавнича діяльність
Агатангел Кримський брав активну участь в українській націоналістичній діяльності, листувався з відомими діячами української культури: Іваном Франком, Борисом Грінченком, Омеляном Огоновським, Лесею Українкою, Михайлом Павликом та іншими. 1904 року починає писати свою працю “Що таке сучасне українство?”, яка, на превеликий жаль, так і залишилася незавершеною. Визначення націоналізму в ній сформулював наступним чином: “Націоналізм наш ー пробудження свідомости, вільної думки й вільної самостійної критики…Націоналізм український ー це право українського народу на свою землю, облиту його потом і кров’ю, право на роботу, право на власне самовизначення”. Його творча спадщина налічує понад 500 праць з мовознавства, історії, літературознавства, культурології тощо. Чоловік займався дослідженням українських діалектів, редагував перший том “Академічного словника”. Кримський відомий своїми поетичними творами східної тематики, оповіданнями та романом “Андрій Лаговський”. Збірка поезій “Пальмове гілля. Екзотичні поезії” вважається унікальною пам’яткою літератури. 1910 року Іван Франко назве Агатангела Кримського “високоталановитим поетом” та “дуже оригінальним повістярем”.
Проте, як і багатьох обдарованих митців та учених, Кримського всіляко переслідувала сталінська тоталітарна машина. Починаючи з 1930 року, його праці заборонили (реабілітували в липні 1939). 1941 року постановою НКВС Агатангела Кримського було звинувачено як “ідеолога українських націоналістів, який упродовж років очолював націоналістичне підпілля”. Йому приписували співпрацю з Петлюрою, Винниченком, але, як завжди, абсолютно безпідставно. В якості покарання академіка заарештували і відправили до Казахстану, подалі від України. 25 січня 1942 року Агатангел Кримський помер у в’язниці. Згідно з гіпотезами дослідників, причиною смерті могли бути не лише хвороби та фізична виснаженість, а й тортури.
Постать Агатангела Кримського в українській історії є унікальним прикладом для наслідування. Адже будучи кримським татарином за національністю, він щиро й віддано любив Україну, її мову, культуру тощо. За своє життя він встиг наповнити творчу та наукову спадщину багаточисельними працями, словниками.
Його особистий архів зберігається в Національній бібліотеці України ім. В.Вернадського.
Чітко сформувавши власні принципи і цінності та слідуючи за ними протягом життя, видатний академік, науковець, поліглот та історик закликає нас до вивчення автентичного. “Я дуже виразно бачу свою святу ідею, і хоч би геть усі ті люди, що поклоняються їй таки ж зрадили її або перекрутили, я вже не вважатиму на їх і розумітиму українську ідею так, як розумію тепер”. Ця ідея живе в кожному з нас; багатство нашої мови та історії є підґрунтям, що дозволяє нам твердо стояти на ногах. Під час повномасштабного вторгнення, коли відважні воїни захищають право українців на власну державність, ми в тилу маємо всіляко оберігати, цінувати та примножувати надбання славетної України.
Дата публікації: 12 Грудня 2022