Жінки в боротьбі за незалежність України

Олена Степанів

«Я залишаюся зі своїм народом»

Олена Степанів народилася на Львівщині в родині священника. Вона була третьою і найменшою дитиною в сім’ї. Від 1910 року навчалася в духовній семінарії Українського педагогічного товариства у Львові. Згодом стала членкинею організації «Пласт». 1912 року вступила на філософський факультет Львівського університету, де вивчала історію та географію. У студентські роки брала активну участь у діяльності товариства «Сокіл», де керувала першою жіночою командою у Львові.

Олена була першою жінкою у світі, яка офіційно пішла на службу в армію та отримала офіцерське звання. Особливо себе проявила в боях за Маківку — гору, що була стратегічною височиною. Битва за неї та перемога австрійських військ зірвали плани російського командування на наступ і змусили його відступати.

По закінченні війни Олена стала справжньою зіркою. Усі хотіли почути від неї спогади, думки. Вона обрала наукову діяльність й сімейне життя. Одружилася з Романом Дашкевичем. Згодом у подружжя народився син. Здавалося, тільки почалося щасливе життя, але Друга світова війна все зруйнувала. 

Чоловік Олени під час війни опинився у Відні, вона ж залишилася з сином у Львові. 1949 року в срср її засудили на 10 років заслання у Мордовію. Після повернення і’з заслання Олена Степанів-Дашкевич прожила всього чотири роки. Померла й похована у Львові.

Катерина Зарицька. ОУН

Катерина Зарицька походила з заможної та інтелегентної родини. Батько, Мирон Зарицький, був відомим ученим-математиком і педагогом. З дитинства дівчинка отримувала все найкраще, бо була єдиною дитиною в сім’ї, і була оточена любов’ю та турботою. 

Від 1930 року долучилася до юнацтва ОУН. За рік Катерина була вже референткою відділу пропаганди юнацької мережі ОУН і входила в склад дівочої бойово-розвідувальної п’ятірки під керівництвом Марії Кос. У листопаді 1934 року Зарицьку заарештували за підозрою участі в замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Потім Катерина опинилася на лаві підсудних  Варшавського процесу. Злочинниця мала відсидіти 6,5 років, однак після апеляції цей термін скоротили до 4 років. 

Протягом 1941–1943 років Зарицька була крайовою провідницею жіночої сітки ОУН, від 1943 — організаторкою та керівницею Українського Червоного Хреста. Також працювала у відділі пропаганди ОУН. Була зв’язковою Головного Командира УПА. Жила нелегально під ім’ям польської переселенки Марії Вирюк. 

21 вересня 1947 року її заарештували органи нквс у Ходорові. Була засуджена до 25 років ув’язнення. Перебувала у Верхньоуральській і Владимирській тюрмах, 1969 року переведена в табір суворого режиму в Мордовії. Вийшла на волю 1972 року з забороною проживати в Західній Україні. Через це поселилась у Волочиську Хмельницької області. На жаль, вона не дожила до незалежності, за яку так мужньо боролася: померла 1986 року.

Надія Світлична. Діяльність дисидентів

«Нижче людської гідності бути громадянином найбільшого у світі концтабору».

Надія Світлична народилася 8 листопада 1936 року в селі Половинкине на Старобільщині. Закінчила філологічний факультет Харківського університету ім. О. Горького. 1964 року Надія переїхала до брата в Київ.  Відвідувала Клуб творчої молоді, що відіграв величезну роль у її житті. Там Світлична здружилася з багатьма майбутніми дисидентами.

Після подій 22 травня 1967 року біля пам’ятника Т. Шевченку Світличною серйозно зацікавився кдб.  1972 року Світличну майже щодня викликали на допити в кдб у справі брата. За місяць до арешту на черговому допиті оголосили про арешт і примусили написати доручення виховання дитини. Заарештували Світличну того самого року, а сина з садочка кагебісти відвезли в будинок дитини в місті Ворзель під Києвом. Тільки зусиллями Льолі Світличної родині вдалося повернути його і віддати бабусі на Луганщину. 

1978 року виїхала спочатку до Рима, де її прийняв Папа Римський Павло VI, а 8 листопада того самого року прибула в США. 8 років пізніше її позбавили радянського громадянства.

Уже в США Світлична активно займалася науковою діяльністю, розбирала передані з таборів матеріали і перетворювала їх на брошури і книги. Саме Надія підготувала до друку «Палімпсести» В. Стуса. До 1985 року Світлична регулярно видавала “Вісник репресій в Україні». 1983–1994 рр. Світлична працювала в радіо «Свобода». Відвідувала студентів-активістів під час Революції на граніті, щоправда інкогніто. Померла 8 серпня 2006 року. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

Неоніла Крюкова. Революція на граніті

«Я б ще стільки могла зробити».

Неоніла Крюкова — українська акторка, майстриня розмовного жанру. Працювала в літературному театрі «Слово». У середині 70-х років XX століття Неоніла поставила 17 сольних програм за творами українських письменників, а також моновистави на заборонені тоді поему Ліни Костенко «Маруся Чурай» і роман Олеся Гончара «Собор». 

Крюкова приєдналася до Революції на граніті в Києві в перші дні, пов’язавши чоло білою стрічкою, і пробула на Майдані два тижні. Вона читала вірші, багато розмовляла зі студентами й українською інтелігенцією, доки не ослабла через голодування. Пізніше Неоеіла також брала участь у серпневому путчі, де зверталася до міліціонерів і просила не заважати активістам, і в Помаранчевій революції. 2008 роцку вона була нагороджена званням Героя України за видатні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку національної культури, натхненну творчу й життєствердну мистецьку діяльність.

Кожна українська жінка. Російсько-українська війна

Перед лицем нинішньої війни кожна жінка, що стала волонтеркою, відправила своїх рідних на фронт або докладає зусиль для підтримки військових, — героїня нашого часу. Вона не тільки виявляє мужність, а й випромінює непохитну віру в правдиві цінності — захист рідного дому та свободи. Жінки, що перебувають на передовій, — приклад незламності й рішучості, що надихає всіх навколо. Вони невтомні борці за свободу, здатні перетворити будь-які випробування на можливості, приклад для всього світу.