Забутий кат ХХ століття: один із найкращих фахівців із депортацій. Історія івана сєрова

іван народився поблизу Царицина в сучасній росії у звичайній селянській сім’ї. Під час «соціалістичної революції» хлопець був учнем, а після закінчення школи в 1923 році вступив до комсомолу. Як радянський військовий розпочав свою діяльність, вступивши в 1925 році до лав червоної армії. З серпня 1925 року по серпень 1928 він був курсантом ленінградської піхотної школи, тоді ще елітного закладу, де готували молодих курсантів. Уже в червні 1926 року іван вступив до комуністичної партії більшовиків та почав поступово просуватися сходинками кар’єри. Так з 1928 по січень 1931 року він став командиром артилерійського зводу 66-го стрілецького полку, артилерійського полку 22-ї стрілецької дивізії в північнокавказькому військовому окрузі. З 1935 року він став начальником штабу полку 24-ї стрілецької дивізії. 

З 1935 по 1939 роки проходив військове навчання в різних академіях. Унаслідок політичних репресій та великого терору 1936–1938 років та кадрової чистки в нквс 2 вересня 1939 року івана сєрова призначили на посаду народного комісара внутрішніх справ УРСР. Український період виявився для сєрова в усіх сенсах доленосним і визначальним. Тут він уперше зумів показати свою ефективність і жорсткість, що заслужило високі оцінки берії та сталіна й забезпечило його подальше просування та теплі взаємини з керівництвом. По-друге, він тісно зблизився з георгієм жуковим та з 1-м секретарем ЦК КП(б) України, майбутнім радянським лідером Микитою Хрущовим: не випадково, прийшовши згодом до влади, Хрущов поставить сєрова на кдб.

Одразу ж після призначення на нову посаду іван сєров спочатку вирішив вивчати історію України за підручниками нквс.

Із початком Другої світової війни, вивчивши радянську методичку, іван сєров був призначений відповідальним за окупацію радянськими військами західноукраїнських земель. Він активно їздив захопленими місцями, проводив радянську агітацію та розбирався з «революційними елементами». Так поблизу Тернополя сталася цікава ситуація, яку описав іван:

«В одному з сіл я звернув увагу на почеплені на будинки жовто-червоно-чорні прапори. Зупинився поговорити з селянами. Питаю: “Частини Червоної Армії пройшли?” Відповідають: “Ні, ви перші”. Мене це збентежило […] Я чув стрілянину, і нам траплялися поранені червоноармійці. Потім я запитав: “Що це за прапори?” Мені, усміхаючись, відповіли, що це національний прапор організації українських націоналістів ОУН, яку очолює Бандера. Саме тут я тільки й зрозумів. Ціле село підтримує оунівців, гасло яких — “Самостійна Україна”. Я подумав, що нам потім доведеться помучитися з цими самостійниками. Так це згодом і виявилося».

сєров згадує, що радянська окупація не відбувалася швидко й переможно. Коли займали західні області, з перших днів у солдатів виникла паніка. Вона заволоділа ними внаслідок численних партизанських дій з боку поляків та українців. Зі спогадів івана: «По наших стріляють з дахів і горищ будинків. І вже у всій подальшій операції з захоплення міста цей “психоз” переслідував кожного».

Із завершенням радянської анексії та виборів до Народних зборів Західної України іван розробив план депортації цивільного населення Заходу України. Упродовж 1940–1941 років через його діяння виселили близько мільйона осіб. Водночас він був одним з ініціаторів розстрілів польських військовополонених у Катинському лісі. Репресії також торкнулися їхніх родичів. 7 березня 1940 р. берія підписав указівку сєрову: до 15 квітня «здійснити виселення до районів Казахської РСР терміном 10 років» усіх членів сімей раніше заарештованих польських офіцерів, тюремників, жандармів, поміщиків, фабрикантів, чиновників. 

Злочини проводили і проти новоприєднаних країн Балтії у 1941 році. іван сєров брав активну участь у депортаціях естонців, латишів та литовців. З цього часу івана називають «спеціалістом з депортацій», але це далеко не все. Під час радянської окупації Бессарабії та Північної Буковини іван сєров був призначений відповідальним за репресії та депортації місцевих жителів. Ось як писала одна з газет про ситуацію в Чернівцях: «Більшовики тільки то й робили, що плюндрували місто, вивозили в нього все, навіть лямпи відчіпали, клямки забирали з тих хат, в яких арештовували цілі родини, чи з яких люди повтікали. До місяця-двох вони створили цілу сітку й ГПУ мало в списках коло 300 тисяч українців».

З настанням німецько-радянської війни іван, передислокований до москви, став довіреною особою сталіна та виконував його накази.

Коментуючи війну у своєму щоденнику, іван вважав, що швидке просування «гітлерівців» зумовлене спільною підготовкою з оунівцями до нападу на срср та колабораціонізмом місцевих «бандерівців». Під час війни біографія сєрова пов’язана з масовим виселенням народів, яких сталін звинуватив у зраді. Тотальну депортацію зазнали тоді 12 національностей. У найкоротші терміни протягом кількох діб сотні тисяч людей під конвоєм військ нквс ешелонами вирушали на інший кінець країни, як правило, до сибіру або Середньої Азії. До більшості цих операцій сєров прямо стосувався. Він особисто керував депортацією німців Поволжя, калмиків, кримських татар, брав участь у виселенні чеченців та інгушів. Під його наглядом створили польську службу безпеки, яка провадила повоєнні репресії проти цивільного населення. Водночас із 1945 по 1947 рік іван був заступником начальника смершу в радянській зоні окупації Німеччини.

І навряд сєров мучився докорами совісті. Жодних емоцій щодо цього в його записках знайти неможливо. А втім, річ навіть не в цьому. Будучи людиною військовою, сєров звик не обговорювати, а виконувати будь-які накази, нехай і безмежні. Варто сказати, робив це дуже ефективно, ставши в очах керівництва одним із найкращих фахівців із депортацій. 

У 1944 році з різницею в 4 місяці він був нагороджений відразу двома бойовими орденами: червоного прапора та суворова 1-го ступеня. Після війни був призначений на посаду заступника керівника нквс срср лаврентія берії. Діяч радянських спецслужб, генерал армії з 1955 року. Після досягнень найбільших відзнак генерал сєров ще керує придушенням угорського повстання 1956 року. Проте в 1963 році івана звільнили з посади начальника гру міністерства оборони срср, понизили у званні та позбавили всіх нагород. іван мирно проживе до 1990 року, поки не помре на московській дачі.