Як Сталін знищив центр Києва 84 роки тому? Кривава історія

24 вересня

24 вересня 1941 року архітектурний ансамбль Хрещатика, який формувався протягом кількох століть, перестав існувати: більшість будинків зруйновано вибухами та пожежею. Німецькі війська, які щойно захопили місто, звинувачували в диверсіях радянську владу та євреїв. Своєю чергою, керівництво СРСР запевняло, що все влаштували німці, щоби позбутися єврейського населення міста: невдовзі почалися розстріли в Бабиному Яру.

Після поразок на початку війни Сталін удався до тактики випаленої землі. На вже окупованій території учасники підпілля знищували різноманітні стратегічні об’єкти: від залізничних полотен до адміністративних будівель. А втім, вибух удень 24 вересня був особливим. У Києві були заміновані всі важливі інфраструктурні об’єкти, зокрема і Хрещатик із прилеглими до нього вулицями.

Перші вибухи

Перший вибух розтрощив вітрини «Дитячого світу» й вибив шибки сусідніх будинків. Натовп киян та німців кинувся в будівлю кінотеатру «Спартак» навпроти. Тоді стався другий вибух, який знищив «Лицарський будинок». Люди зі «Спартака» розбіглися містом. Це врятувало їм життя: невдовзі здетонувала вибухівка, закладена у будівлі кінотеатру. Пізніше були зруйновані водогін, електростанція, залізничні колії, мости через Дніпро. Під час підриву на ланцюговому мосту імені Євгенії Бош ще перебували радянські військові, які відступали з міста.

Від вибухів та пожежі найбільше постраждав Хрещатик

Ось як описує події того дня газета «Українське слово»: «Горіла найкраща частина стародавньої столиці України. Цілком зруйновані та спалені Хрещатик, Миколаївська, Мерінгівська (нині Заньковецької), Ольгинська вулиці й частина Інститутської, Лютеранської, Прорізної, Пушкінської, Фундуклеївської вулиць та Думської площі».

За різними оцінками, було зруйновано частково або повністю 324 адміністративні та житлові будинки!

Згоріло п’ять найбільших готелів, зокрема «Савой», «Континенталь», «Гранд-готель»; п’ять найкращих кінотеатрів; Театр юного глядача, консерваторія, театр Київського військового округу, Радіотеатр; Будинок архітектора і вчених, музична школа, середня школа; будинок міськради, Центральний поштамт, Центральна міська залізнична станція, два пасажі, друкарня; понад 100 відомих крамниць, дві найбільші універмаги, п’ять найкращих ресторанів та кафе. Лише в консерваторії згорів великий орган і близько 200 роялів та піаніно. Був зруйнований найвищий хмарочос Російської імперії — 12-поверховий Дім Гінзбурга, збудований у 1912 році.

Згодом, 3 листопада, знищено Успенський собор Києво-Печерської лаври, куди, за припущенням керівництва СРСР, мав приїхати Гітлер.

Олександр Довженко так написав у своєму «Щоденнику»:

«Потім я розпитав ще багатьох людей і довідався, що не німці знищили центр нашої знівеченої столиці, а ми самі. Наші дурники перевиконали програму завдань і на сей раз, зоставшись вірними своєму стилю безбатченків дурноголових і геростратів. Се ми налякали німців, висадивши в повітря кілька десятків фашистських офіцерів разом із нашими обивателями, що не бралися, звичайно, у розрахунок. Але я про се нікому в житті не скажу, бо належить говорити, що поруйнували наш прекрасний милий Київ фашистські недолюдки. І що Лавру, святиню всієї Русі (ідеться про Успенський собор Києво-Печерської лаври) висадили в повітря теж вони». Запис від 2 січня 1944 року.

Планували підірвати й Софійський собор — його допоміг уберегти лише випадок. Тодішній директор Софії Київської Олексій Повстенко переконав сталінських мінерів, що в храмі немає підвалів для закладки вибухівки. Уже за кілька днів нацисти використали цю сталінську диверсію як привід для страти євреїв, українців і ромів у Бабиному Яру.

Нерегулярні вибухи на Хрещатику відбувалися протягом дня, центр міста огорнув дим та пил. Щільно забудовану вулицю охопила пожежа. Гасити вогонь було складно: труби водогону довкола виявилися пошкодженими. Щоб уберегти від вогню сусідні квартали, вже у жовтні-листопаді 1941 року німці самі почали руйнувати будівлі, але це вже зовсім інша історія.

Німецька влада обіцяла відновити головну вулицю Києва

Невдовзі завали навіть почали розбирати. Однак до самого завершення німецької окупації міста в листопаді 1943 року Хрещатик здебільшого мав вигляд як у купи каміння і залізних балок, довкола яких містяни протоптували собі стежки. Відновлення Хрещатика почалося у 1944-му, після повернення до Києва радянської влади. Проте більшість будівель, наприклад міську думу на площі Калініна (тепер Майдан Незалежності) чи вже згаданий «Лицарський будинок», не відновлювали. Керівництво міста вирішило розширити вулицю, для чого розібрали решту будівель на її непарному боці — там, де зараз розташований вхід до станції метро «Хрещатик». Новий, повоєнний ансамбль Хрещатика зберігся до цих днів.

Нині мусимо розповісти всій Україні та світу, а особливо прихильникам СРСР, усю страшну правду про злочини Гітлера і Сталіна щодо України й Києва, бо без свідомості українців ми не зможемо збудувати державу.