Як Азербайджану вдалося? Підготовка до наступальних дій у ХХІ столітті

Карабахська проблема постала в 1988 році і до сьогодні цілком не вичерпана. А втім, за останні роки Азербайджан посилив свої позиції в регіоні, не в останню чергу за рахунок удалих воєнних дій.

Наша ціль — виокремити мілітарну складову успіху Азербайджану, бо саме Баку сьогодні домінує над Єреваном. Особливо помітною перевага стала після так званої 44-денної Другої Карабаської війни восени 2020 року. Здебільшого на її основних воєнних маркерах спробуємо побудувати оповідь.

Коли всі почали бачити перевагу Азербайджану?

У 2020 році, по завершенню чергової активної фази протистояння. Вона відрізнялася від попередніх масштабами успіху однієї зі сторін. Спочатку військові експерти прогнозували декілька локальних просувань Азербайджану. Натомість армія Баку завдала потужних ударів по супротивнику, проявила креативність і спромоглася захопити місто Шуша — надважливий ключ до Нагірного Карабаху.

Чверть століття конфлікт перебував фактично в стані стагнації, але обидві сторони втім не приховували, що готові на полю бою доводити свою правоту. Роками Азербайджан і Вірменія нарощували потенціал своїх армій.

Хто з цим завданням упорався краще?

На початку 2000-х років Азербайджан витрачав більше коштів на армію. Високі ціни на нафту й газ стали однією з головних причин переваги його військового бюджету. В окремі роки він перевищував увесь державний бюджет Вірменії. Ситуація відносно вирівнялася у 2010-х роках.

До пошуку зброї сторони підходили по-різному. Вірмени купували системи залпового вогню «Смерч», протитанкову зброю, переносні зенітно-ракетні комплекси, зенітно-ракетні комплекси «Тор-М2КМ» і навіть дивізіон ракетних комплексів «Іскандер-Е». У 2019 році вони придбали чотири  Су-30СМ — важкі винищувачі, недоречні в місцевому театрі бойових дій.

Закупівлі Азербайджану відрізнялися виваженістю. Вони орієнтувалися на комбінацію старих і нових тактик. Особливо вдалим виявилося озброєння, придбане останніми роками. Наприклад, у 2020 році Баку обзавівся вже легендарними безпілотниками «Байрактар». Трохи раніше армія Азербайджану поповнилася ізраїльськими курсуючими боєприпасами (дронами-камікадзе) і високоточними ракетними комплексами.

Мати якісну зброю ще не означає вміло її використовувати. Уся сила в людях.

Вони є найціннішим ресурсом будь-якої війни. Азербайджанська армія не прагнула закидати м’ясом оборонні позиції супротивника, діяла обережно. У пріоритеті завжди були ретельна розвідка, дистанційне вогневе ураження й удари з безпілотників.

Ми не спостерігали «вогняного валу», бездумного залучення артилерії чи безперервних лобових атак моторизованої піхоти, хоча, наголошуємо, Азербайджан міг собі це дозволити. Проте вище військове командування максимально спрощувало просування власної піхоти (де можливо) дистанційними засобами. Збройні сили Азербайджану копіювали стиль ведення бою турецької армії. Щось подібне застосували турки під час військової операції «Оливкова гілка» в Сирії у 2018 році.

Натомість з вірменської сторони не спостерігалося серйозного ставлення до підготовки оборони. Частково недоліки у вірменському плануванні були помітні ще за підсумками попередніх спалахів конфлікту з Азербайджаном починаючи з 2016 року, але жодних висновків вірмени не зробили.

Збереження якомога більшої кількості особового складу, ефективна логістика, маневреність у поєднанні з непередбачуваністю (азербайджанці без важкої техніки по горах дійшли до Шуші й зайняли місто) і багато інших менших факторів у сукупності послугували успіхам Баку в боротьбі за власні інтереси.

Отже, головні маркери еволюції військової справи у ХХІ столітті на основі успіху Азербайджану ми можемо сформувати наступним чином:

• Основним видом воєнних дій для досягнення мети збройної боротьби залишається наступ;
• Для утримання переваги в повітрі доцільно застосовувати безпілотну авіацію, основними завданням якої в розглянутому конфлікті були знищення засобів протиповітряної оборони противника, забезпечення результативного ведення бойових дій артилерійськими підрозділами під час прориву оборони та ведення наступальних дій у цілому;
• Артилерійські підрозділи залишилися головними військовими формуваннями під час виконання завдань вогневої підтримки в ході ведення наступальних дій, під час прориву оборони, але…;
• …основними способами забезпечення живучості артилерійських підрозділів є здійснення постійних маневрів. Чим швидше рухається ваша артилерія, тим краще.

Ви здивовані? Виходить, війна ХХІ століття не дуже відрізняється від війни ХХ століття,

адже так само велику роль відіграє перевага в артилерії й контроль над небом. Частково так.

Вести повноцінну сучасну війну з використанням понад 80 % високотехнологічної зброї можуть не так багато держав. Незважаючи на це, прогресивне командування знаходить можливості інтегрувати технічні й тактичні новинки та базові доктринальні основи. Ідеться про зміну ментальності війни, повагу до життя солдата, залучення безпілотної авіації, прискіпливе планування й постійні маневри.

Азербайджану все вдалося, і в нас теж обов’язково все вийде.

Справа тільки в тому, що ці два конфлікти суттєво різняться масштабами, а отже й часовими рамками. Головне, пам’ятайте, що за кожним пересуванням лінії фронту стоять люди — найбільша цінність на війні.