Володимир Івасюк. Легенда української музики XX століття 

Дитинство

Народився композитор 4 березня 1949 року в місті Кіцмань на Буковині в родині українського письменника й дослідника Михайла Івасюка та вчительки Софії Івасюк.

Змалку цікавився музикою, тому у віці п’яти років почав відвідувати музичну школу, де з легкістю опанував гру на скрипці.

Після закінчення 6 класу вступив у Київську музичну школу імені М. Лисенка, але вже після першого семестру повернувся додому через виснажливу роботу й проживання в гуртожитку.

У рідній Кіцмані продовжив навчання в середній школі і водночас став учитися в музичній школі за класом фортепіано.

Того самого року створив музичний ансамбль «Буковинка», сам писав пісні. Гурт здобув велику популярність: його навіть почали називати радянським “Beatles”. Володимир повністю віддав себе музиці: почав їздити по селах і збирати народні пісні, бо давно цікавився фольклором. Школу закінчив із золотою медаллю. Звісно, він сподівався на щасливе майбутнє, але сталася прикрість.

Безглузда випадковість

Якось Володимир і його друзі, гуляючи парком, закинули картуз на бюст леніна, а тоді полізли його знімати. На жаль, бюст не був закріплений і тому впав. За це молодиків відправили за ґрати на 15 діб, а на Івасюка завели справу, ба більше, його хотіли виключити з комсомолу і позбавити атестата, але батьки все владнали. Після цього сім’я Івасюків переїхала в Чернівці, і Володимир вступив у медичний інститут.

Радості не було меж, та злі язики донесли керівництву інституту про «злочин з леніним» і хлопця привселюдно відрахували.

Володимир витримав удар долі

і пішов працювати слюсарем на завод «Легмаш». Організував там робітничий хор, що, як і «Буковинка», здобув чималу популярність на конкурсах художньої самодіяльності.

Сповнений сил і натхнення, Івасюк надіслав на конкурс дві свої пісні, «Відлітали журавлі» та «Колискова для Оксаночки», підписані псевдонімом Весняний.

Через рік за рекомендацією заводу Івасюк відновив навчання в медичному інституті.

Студентські часи

У студентські часи Володимир демонстрував свій талант широкій публіці. Отримав запрошення в «Трембіту» — оркестр народних інструментів, мав успіхи на конкурсах як місцевого, так і всерадянського рівня. На 3 курсі написав свою найвідомішу пісню «Червона рута», згодом — «Пісня буде поміж нас». Друзі про нього казали: «Володя — це був такий свіжий струмінь, настільки насичений кількісно і якісно».

У 1970 році хіти всіх часів «Червона рута» й «Водограй» прозвучали в передачі українського телебачення «Камертон доброго настрою», а вже через кілька місяців на Театральному майдані Чернівців ці пісні були виконані перед мільйонною глядацькою авдиторією. Це був небачений успіх. Івасюк казав: «Щоб бути популярним, мають бути пісні радісними, веселими».

У 1971 році почалися зйомки українського музичного фільму «Червона рута», що прогримів на весь союз і дав можливість пісням митця звучати знову.

У 1972 році Івасюк переїхав до Львова і вступив на підготовчий композиторський факультет Львівської консерваторії. Так званий львівський період приніс Івасюку всенародне визнання: з’явилися легендарні твори «Я — твоє крило», «Два перстені», «Наче зграї птиць», «Балада про мальви», а «Водограй» став піснею року.

У 1974 році Володимир написав музику до спектаклю, поставленого за романом Олеся Гончара «Прапороносці», за що отримав диплом першого ступеня. Відразу стало очевидно, що щось пішло не так: спочатку прізвище Івасюка вилучили з переліку кандидатів на Шевченківську премію, потім сталася пожежа, що знищила всі декорації вистави. Саме тоді продзвеніли перші тривожні дзвіночки.

Через рік режисер Віктор Стороженко зняв музичний фільм «Пісня завжди з нами», що містив аж шість пісень Івасюка.

У той самий період Володимир опублікував збірку «Моя пісня» й написав музику до спектаклю «Мезозойська історія», а вже в 1977 році Софія Ротару перемогла на щорічному пісенному фестивалі з піснею Івасюка «У долі своя весна».

У 1978 році Івасюк здобув перемогу на всесоюзному конкурсі молодих композиторів у москві. Життя вирувало: слава, інтерв’ю.

24 квітня 1979 року в помешканні Володимира Івасюка пролунав телефонний дзвінок.

Композитор одягнувся й пішов у консерваторію, промовивши, що повернеться через годину. Більше його ніхто не бачив.

Лише 18 травня в Брюховицькому лісі підвішене тіло Івасюка знайшов солдат. Сумка з незакінченими творами була порожньою.

Офіційна радянська версія — самогубство, але очевидно, що композитора просто знищили. Любомир Криса, знайомий виконавця, дав такий коментар: «Очевидно, що КДБ вже стежило за ним давно».

Звістка про смерть Івасюка вразила всіх. На його похороні було понад 10 000 людей, що принесли гори квітів і вінків, які міліція прибрала в той самий день. Однак люди продовжували нести квіти на знак протесту.

Володимир Івасюк — ще один геній, якого вбила радянська влада.

Це були не 1930-ті і не 1950-ті роки, це був 1979 рік. Митцю було всього 30 років. Він мав великі плани на майбутнє і міг би творити далі. Кожна його пісня мала величезний успіх. Івасюк був людиною нової формації. Завдяки  Володимирові Івасюку ми можемо насолоджуватися українською піснею і єднатися, бо тільки разом переможемо.