Українське чумацтво: торгівля «білим золотом»

Стратегічний товар минулого

Кілька століть тому сіль була товаром набагато більш затребуваним, ніж зараз, а споживали її люди в 5 разів більше. Це «біле золото» потрапляло до комор українців або зі сходу, або з Карпат, або з півдня.

Саме чумацькі валки стали тим містком між виробником та споживачем і на довгі століття глибоко вкорінилися в житті пересічних українців.

Хто торгував сіллю?

Уже з XV століття в історичних джерелах починає з’являтися інформація про людей, які займалися соляним промислом. Їх називали по-різному залежно від локації:

Коломийці возили сіль із Прикарпаття. Місцем гуртової торгівлі у них була Коломия.
Торяники виварювали сіль у районі Бахмута та Тора на Слобожанщині.
Чумаки возили товар із півдня, який тоді контролювало Кримське ханство — васал Османської імперії.

Сіль у Київській Русі

У джерелах часів Київської Русі є кілька згадок про торговців сіллю — тоді цим займалися купці. Після татаро-монгольської навали цей спосіб заробітку став непривабливим, і за нього взялися козаки та селяни.

«Не було солі по всій руській землі», — так описані наслідки конфлікту між галицькими та київським князем наприкінці XI століття в Києво-Печерському патерику. Тоді основним постачальником солі до Русі було Прикарпаття, а місцеві князі, Володар та Василько, просто заборонили купцям везти сіль до Києва.

Центральна Україна не мала власних соляних родовищ, а тому завжди залежала від завезення цього стратегічного продукту.

Вживання солі в минулому

Міністерство охорони здоров’я України сьогодні рекомендує вживати людині не більше 5 грамів солі на добу. Наші ж предки споживали по 20–30 грамів хлориду натрію на день.

«Два фунти [близько 0,9 кг] солі на місяць» — такі норми вказували в документах про забезпечення козаків, службовців, учнів шкіл у XVII–XVIII століттях.

Сіль також активно використовували як консервант. Зберегти сало та м’ясо в теплу пору без холодильника було неможливо, тому селяни пересипали продукти товстим соляним шаром.

Заробіток і ризики чумацтва

Заробіток був нелегким. Витрат було багато, а крім вірогідності не вийти в плюс, всюди діяли банди розбійників. Існувала й реальна можливість потрапити під «гарячу руку» під час чергового військового конфлікту.

Бізнес також ускладнювався під час війн Османської та Російської імперій. У цей час чумакувати було важко, а волів нерідко забирали для потреб московської армії.

Прибутки чумаків

У 1730-х роках чумак з одного возу мав 5–6 рублів чистого прибутку. Власник трьох возів і шести волів міг мати вже 18 рублів.

Для розуміння: наймит у рік заробляв лише 3–4 рублі. За 20–30 рублів можна було купити скромне житло в селі чи навіть у місті.

Заможні чумаки з десятками возів мали багатотисячні прибутки. За десятиліття вони могли заробити десятки, а то й сотні тисяч рублів, при цьому іноді навіть залишаючись у стані кріпака, хоча зазвичай багаті чумаки викуповували себе в поміщика.

Стартовий капітал

Високі заробітки означали й високі ризики, а також необхідність суттєвого стартового капіталу: