«Ткаченко знищує культуру»: чому громадськість хоче відставки міністра культури

«Ганьба міністру Ткаченку», — це перше, що прозвучало перед початком дискусії «Критичність моменту: державна політика у сфері книговидання» на фестивалі «Книжковий Арсенал» у Києві. Серед учасників «дискусії» був і міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко, який стримано спостерігав за авдиторією, що пікетувала його діяльність.

За три роки на посаді міністра та чотири в політичній сфері колишній керівник холдингу «1+1 медіа» відзначився одіозними ексцесами з приватизацією Одеської кінофабрики, обіцянками «Великої реставрації», діяльністю музею Булгакова в умовах війни, а також реакцією на «демонтаж» Довженко-центру.

Мінкульт, реставрація, війна

Обіймати посаду міністра культури Олександр Ткаченко став з червня 2020-го року. У часи ковідних обмежень та активного розгортання президентської програми «Велике будівництво» та подальшого його продовження «Велика реставрація», міністр усебічно й активно обіцяв забезпечити проєкт і підготування до будівництва музею Революції гідності. У лютому уряд затвердив план ушанування пам’яті учасників Революції гідності та Героїв Небесної Сотні, зокрема підготовчі заходи для створення музею у 2021–2025 роках. Щоправда, цього не сталося. 

Як, власне, і виконання обіцянки підготувати закон про охорону культурної спадщини. Сьогодні пам’ятки зазнають значних руйнувань через напади російських військ, коли у столиці тривають судові тяганини за збереження пам’яток історії від забудови. Міністр обіцяв зокрема трансформувати 16 тисяч бібліотек, а також 16 тисяч клубів та інших центрів культури в сучасні точки атракції. За час повномасштабного нападу понад 571 бібліотека та 727 клубних закладів постраждали від російської агресії. 

Першої дози критики чинний міністр зазнав під час повномасштабного вторгнення. За словами Олександра Ткаченка, «російські військові пограбували майже 40 музеїв», — саме це стало основною причиною невідновлення діяльності Ткаченка на цій посаді. На час війни в громадськості розкритикували політику міністерства щодо збереження культурної спадщини. 

«Колекції з маріупольських музеїв, зокрема і з музею ім. Архипа Куїнджі, не вдалося врятувати через відсутність механізму превентивної евакуації та бажання місцевої влади “не сіяти паніку”», — пояснював міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

В інтерв’ю для українських медіа міністр переконував, що пам‘ятки не вдалося зберегти тільки через бездіяльність місцевих влад напередодні широкого нападу. Щоправда, українців не влаштувала така позиція, адже Кабмін є вищим органом виконавчої влади, що, власне, має керувати діями для збереження зокрема й пам‘яток культури. 

Довженко-центр — ні, Музей Булгакова — так

Протягом 2022-го Держкіно намагалося знищити одну з найстаріших і найуспішніших інституцій у сфері кіно. Довженко-центр 10 листопада піддався обшукам співробітників СБУ та прокуратури. Працівникам же вони пояснили свій візит необхідністю знайти «документи, пов’язані із забудовником». Наступною була реакція суспільства, що зібрало 25 тисяч підписів під петицією про збереження Довженко-центру, а опісля провело акцію протесту з вимогою зупинити свавілля в культурній інституції. 

Щоправда, події листопада були вже кульмінацією в конфлікті між Мінкультом, (опісля окремим від нього) Держкіно з одного боку барикад та Довженко-центром з іншого. Криза в Довженко-центрі почалася ще 2020 року, коли ним керувало Міністерство культури. Уже тоді очільник Довженко-центру Іван Козленко заявляв, що установа на межі банкрутства через незатвердження фінансових планів, передбачених державним бюджетом того року. Важливо відзначити, що тоді бюджет інституції затверджувало підпорядковане МКІПу Держкіно.

Центру так і не налагодили фінансування аж до передання Держкіно. Саме Агентство з питань кіно вивело Довженко-центр з підпорядкування Мінкульту в пряме управління урядом в 2021 році. Протягом першої половини 2022-го Держкіно видало указ про реорганізацію центру. Згідно з ним, фільми з колекції та майно Довженко-центру передають державній установі «Науковий центр кінематографії України», яка ніколи не займалась зберіганням фільмів. Суспільство дотиснуло державні установи  —  і ті в один голос заявили про припинення реорганізації того ж місяця. 

На зміну питанню Довженко-центру, виникла дискусія, чи доцільно бути музею Михайла Булгакова в Києві. Міністр у публічних інтерв’ю заявляв, що немає потреби ліквідувати музей російського письменника.

«Чим завадив музей Спілці письменників — не знаю. Булгаков киянин. Так, у нього були в деяких його творах, художніх, підкреслюю, творах, репліки певних героїв щодо визвольних змагань України на початку ХХ століття.

Але думаю, що музей тут точно не винен. Ні музей, ні пам’ятник. Я думаю, що спілці є чим займатися, ніж вирішувати питання музею Булгакова. Позиція очевидна — точно не варто чіпати». Насамкінець глава Мінкульту отримав черговий нокаут критики вже з виїздом за кордон одіозних культурних діячів, які начебто займалися концертною діяльністю на потреби ЗСУ. На початку весни 2023-го комік Андрій Щегель, що, власне, скористався дозволом Мінкульту на концертну діяльність в іноземній країні, в інтерв’ю Роману Скрипіну заявив, що попри три повістки в армію, покинув державу, оскільки вважає себе «вільною людиною». 

Мінкульт же запровадив більш жорстку систему виїзду культурних діячів за межі держави. Це викликало невдоволення, бо таке рішення було необґрунтованим і додавало тиску на тих, хто справді на закордонних майданчиках збирав гроші для пожертви на армію.