Темна зима і весна без надій: Крим від Євромайдану до анексії

Cитуація, що склалася до 2013 року

Ще до подій 2014 року в Криму виникали проросійські партії та рухи, такі як «Русское единство», очолював яке Сергій Аксьонов, проросійський громадський рух «Cевастополь-Крим-Росія», який мав на меті скасувати конституцію АРК від 1998 року і посягав на територіальну цілісність України. Ці партії не мали великої підтримки кримчан, наприклад політична партія «Русское единство» мала всього 3 % місць у Верховній Раді АРК. Проте підтримку мали загальноукраїнські проросійські партії: Партія Регіонів і Комуністична партія України, які мали 85 % місць. 

У Криму було дуже популярне російське телебачення, яке пропагандистськими прийомами маніпулювало місцевим населенням. Згідно з даними уповноваженого із захисту державної мови, до 2014 року в Криму функціонувало 8 шкіл з українською мовою навчання і не було жодного театру, який би функціонував українською мовою. У 2010 році була припинена програма розвитку української мови на території АРК і Севастополя. Зважаючи на всі ці фактори, ми можемо дійти висновку, що значна частина населення Криму з Україною майже ніяк себе не асоціювала й були налаштовані проросійськи, за винятком представників кримськотатарської еліти й активної української меншини. 

Події від початку Євромайдану до лютого 2014

Із самого початку подій Євромайдану уряд АРК намагався зашкодити учасникам протестного руху на території Криму, використовуючи незаконні методи, зокрема вдаючись до погроз, підтримки проросійських тітушок і спалювання чи пошкоджування майна активістів. Перша акція протесту проукраїнського руху відбулася 24 листопада, на якій було оголошено про створення громадського руху «Євромайдан-Крим». Попри заборону ВР АРК проводити мітинги, уже 28 листопада, в день проведення Вільнюського саміту, в Севастополі на прощі Нахімова був проведений мітинг, головною вимогою якого було підписання угоди про асоціацію з ЄС. На бік мітингувальників також став єдиний депутат СМДА, який підтримав Євромайдан, Василь Зеленчук. 

У грудні протистояння між протестувальниками і регіональною владою посилилося. У першій половині місяця були проведені мітинги в багатьох містах Криму, зокрема Севастополі, Ялті. 1 грудня до координації акцій протесту доєдналися представники опозиційних партій. 4 грудня вперше провели автопробіг на підтримку Євромайдану. Уже 10 грудня відбулася одна з наймасовіших акцій протесту, а 15 грудня представники руху «Євромайдан-Крим» виступили на всеукраїнському вічі в Києві. Зовсім протилежна була реакція представників регіональної влади, яка ухвалила звернення до Президента України з проханням ужити всіх заходів для відновлення правопорядку і сприяла проведенню провладного мітингу. 

Також 1 грудня депутат СМДА Сергій Смольянінов зареєстрував петицію з вимогою звернення до президента росії путіна з проханням ввести війська в Україну. Жодної належної реакції з боку депутатського корпусу через цю петицію не було. 

Акції протесту продовжились у середині січня. Найважливішою подією проукраїнського руху того часу варто вважати ухвалення резолюції від 22 січня, де найважливішими пунктами були вимога скасувати диктаторські закони від 16 січня й повернення до Конституції 2004 року. Влада Криму уже почала готувати підґрунтя до від’єднання від України, зокрема 22 січня депутати ВР ВРК закликали до «самовизначення» у разі приходу представників опозиції до влади, а 24 січня ввели надзвичайний стан на території республіки. Саме з того часу і почалася пропагандистська кампанія, направлена на дискредитацію проукраїнських активістів, а бізнес, що підтримав євромайдан, став зазнавати утисків. Тоді ж почалися напади на активістів. 

Важлива подіч початку лютого 2014 року — проведення форму суспільно-політичних ініціатив «Євромайдан-Крим» просто неба поруч із представництвом Президента України в АРК: зібралося 500 осіб з усіх куточків Криму. Саме тоді вперше прозвучали вимоги про переформатування уряду АРК.

Участь російських військ і анексія

Датою початку процесу окупації Криму вважається 20 лютого 2014 року. Саме тоді на території Криму почали з’являтися перші «зелені чоловічки». Уже після втечі Януковича, 23 лютого відбувся 20-тисячний проросійський мітинг, на якому проголосили нового міського голову Севастополя, а на в’їздах у місто з’явилися блокпости з російськими військовими й технікою. Головна база ЧФ рф у Севастополі стала опорою для подальшої окупації території республіки. Найголовніші міста республіки заполонили загони «самооборони», які насправді були переодягненими представниками російських спецслужб.

Кульмінацією проукраїнських протестів були події 26 лютого, коли кримські татари й українці показали, що в Криму є сильний проукраїнський рух, який налічує десятки тисяч людей. Саме завдяки цій акції протесту вдалося перенести розгляд питання статусу політичного майбутнього АРК. Наразі ми знаємо цей день як день спротиву окупації. 

Проте вже в ніч з 26 на 27 лютого росіяни захопили приміщення ВР АРК, вивісили там російські прапори і зброєю змусили частину депутатів голосувати за призначення референдуму про статус Криму на 25 травня 2014 року. Майже одночасно з цим почалося блокування військових містечок і доріг, які сполучали Крим і Херсонську область. 

Уже 1 березня самопроголошений «голова Ради Міністрів АРК» С. Аксьонов звернувся до в. путіна з вимогою посприяти встановленню миру на території Криму. Тоді ж Рада Федерації РФ проголосувала за введення російських військ на територію України. Починаючи з 2 березня росіяни почали захоплення військових містечок, адміністративних будівель, аеродромів, блокування автомагістралей та інших важливих об’єктів. 16 березня був проведений референдум про незалежність Криму, а вже 18 березня в Кремлі буа підписаний договір про прийняття Республіки Крим у склад рф. Останній осередок української влади на території Криму був перестав існувати 23 березня, коли було захоплене останнє українське судно.

Усього з 15 000 військовослужбовців в Україну повернулися 4000, інші залишилися в Криму й перейшли на службу в російську армію. Частину військового майна, що було в Криму, росія передала Україні до початку проведення АТО.