Сучасне зросійщення Одеси: як працює російська пропаганда.

Трохи статистики: 80% населення Одещини підтримало незалежність України на референдумі 1991 р. Національний склад Одеси: 61% ー українці, 29% ー росіяни, 1,7% ー болгари. (Перепис 2001 р.)

Звичайні цифри для великого українського міста, але якби ж все було так просто.

Після здобуття незалежності комуністична номенклатура так і не була відсторонена, тож без проблем продовжувала свою діяльність, поширюючи власний погляд на культурну політику. Досить швидко питання мови стало ледь не центральною темою боротьби між різними політичними силами, які прагнули здобути та зберегти підтримку різнобарвного українського електорату.

А як щодо конкретно Одеси, чому вона останні 8 років нерідко стає предметом згадок російських пропагандистів? По-перше, Одеса і досі широко асоціюється з катериною ІІ та спадщиною російської імперії, і не дивно, найбільші пам’ятки цього міста дійсно належать саме імперській добі. По-друге, СРСР вдалося дискредитувати українську спадщину в очах старшого населення. І все це в такому унікальному місті, як Одеса, на жаль, зробило резервуар для її росіянізації вже за часів незалежності та подальшому розвитку сепаратизму в регіоні.

Проросійською позицією відзначався міський голова Одеси Руслан Боделан (1998-2005 рр.).

На посаді мера пан Руслан взагалі “забув” українську мову.

Зате саме з його подання Одеська міська рада, ігноруючи чинний Закон „Про мови”, ухвалила місцевий Закон „Про тримовність”. За цим рішенням в освітніх закладах міста активно реалізується програма вивчення російської мови. Хоча в документі і згадана тримовність, українська мова на практиці взагалі не підтримувалася, а що то була за третя мова, одесити не знають і досі.

Освітянин Федір Нарійчук розповів про цей період ось що:

“У мене складається таке враження, що справа поширення української мови в Україні зупинена. В Одесі чиновники, зокрема в мерії, не дбають про державну мову. Агітація та оголошення в Одесі є російськомовними. У владних кабінетах Одеси так само панує російська мова. Триває відверте ігнорування проблеми. І це не дивно. Якщо вищі посадові особи в державі не дбають про мову, то це є сигнал для влади в регіонах”.

Але особливими “подвигами” виділився міський голова Одеси Олексій Костусєв (2010-2013 рр.). Так, ще 1993 р., він зібрав підписи, щоб надати можливість російській мові функціонувати в одеських організаціях нарівні з українською. У своє виправдання говорив, що це робилося для комфорту одеситів, аби в рідному місті вони чули “свою” мову. “Поширюючи комфорт”, Костусєв ініціював масове закриття україномовних шкіл в Одесі, активно популяризував російське телебачення, а 2010 р. разом з Колесніченком та Табачником публічно виступив за скасування обов’язкового українського дубляжу для кінопрокату. Через такі дії агентство УНІАН 2011 р. навіть включило його до списку топ-5 найодіозніших українофобів за часів незалежності.

“Ніхто з моїх знайомих одеситів не розмовляє українською. Не треба апелювати до цифр. Треба вийти на вулицю”, ー казав екс-мер. З такою-то політикою інакше бути й не могло. А про Закон Ківалова-Колесніченка, прийнятий 2012 р, взагалі варто поговорити окремо.

На перший погляд, закон диктував непогані приписи: українська мова досі державна, однак розширюється використання регіональних мов, якщо кількість носіїв становить від 10%.

Та для двомовної на той час України цей закон був відверто маніпулятивним, адже визначав рідну для людини мову не за національністю, а за першістю вивчення.

Після прийняття цього закону в Одесі російська мова швидко набула регіонального статусу. Тепер батьки могли міняти мову навчання, в українських школах Одеси активно почали з’являтися російські класи, а станом на 2012 р. лише 1 одеська школа залишилася суто українською.

Таким чином навіть на повсякденному рівні в Одесі відбувалися окремі акти мовної дискримінації. Павло Кириленко в інтерв’ю Тиждень.ua. розповів деякі історії: “Людина сплачує гроші за кабельне телебачення. А операціоніст у розмові, почувши українську мову, каже: «Разговаривайте со мной на нормальном языке». Або жінка їхала у маршрутці, українською попросила зупинити. Водій відповів, що не розуміє цієї мови”.

Окрема ситуація панувала в одеських ВНЗ, де серед викладацького складу було чимало членів “Партії регіонів” чи КПУ. Часто викладачі робили вигляд, що не розуміють української, а інколи за мову навіть відмовлялися ставити заліки з предметів.

Здавалося б, жахлива картина, українська мова в Одесі ніби вимерла.

Але навіть після прийняття закону понад 50% одеситів все ще воліли віддавати своїх дітей в українські класи, і пам’ятаймо, що саме в Одесі були знищені плани зі створення новоросії 2014 р. З тих пір українська мова лунає тут все частіше, і російській пропаганді вже не вдається це зупинити. А 2020 р. російська мова вже остаточно втратила статус регіональної. Проте росія не була б росією, якби так легко з цим змирилася.

Тепер вони намагалися посіяти сумнів в українській культурній політиці, а саме нав’язати тезу про дискримінацію російськомовного населення. І особливі дискусії викликали саме мовні закони. Так, Одеса опинилася на другому місці за кількістю порушень мовного закону, а 2020 р. на півдні України лише третина людей вважала, що в країні не порушуються права російськомовних громадян. Це питання набуло гострої актуальності перед виборами, навіть з’явився цікавий лозунг: “Зробити з Одеси Одессу”.

Суперечливу репутацію має і чинний мер Одеси Геннадій Труханов через його проросійські погляди. До Революції Гідності він був членом “Партії регіонів”, його звинувачують у російському громадянстві, а сам мер неодноразово з’являвся на публіці з георгіївською стрічкою (до її заборони). І навіть після початку повномасштабного вторгнення мер саботує демонтаж пам’ятнику катерині ІІ ー одного з останніх бастіонів “русского міра” в Одесі.

Хай там як, 2022 рік одеситам остаточно дав зрозуміти, хто бажає Україні добра, а хто хоче її знищити. Уже неможливо відверто пропагувати проросійські наративи, тож ворог перейшов зі ЗМІ у соціальні мережі та телеграм-канали, де вимушений значно пом’якшувати свій інформаційний вплив. Окремі одеські сторінки публікували історичні фото мирної Одеси імперських чи радянських часів, поширювали фейки на початку війни, а тепер взагалі перефарбувалися в патріотів.

Тож знову й знову закликаємо перевіряти інформацію із соціальних мереж та не вестися на фейки, адже саме пропаганда завжди була найстрашнішою зброєю рф.