Невзаємне кохання Уляни Кравченко та Івана Франка: у його житті було багато жінок, а для неї він був єдиним

Справжнє імʼя і прізвище Уляни Кравченко — Юлія Шнайдер

Вона народилася 18 квітня 1860 року в містечку Миколаїв у забезпеченій родині. Батько Юліус Шнайдер, німець за походження, був чиновником — служив канцеляристом у Миколаївському повіті. Матір — Юлія Лопушанська походила із сімʼї священника Української греко-католицької церкви, гарно співала та оповідала історії. Розум та любов до слова передалися малій Уляні від батьків. До того ж дівчинка зростала в тому ж будинку, де жив український письменник Микола Устиянович, тому часто чула його вірші. Згодом Кравченко почала писати власну прозу та вірші.

Коли дівчинці було 10 років, її тато помер

Матір залишилася сама з малими дітьми. І хоча їй пропонували гарну посаду на роботі, та жінка відмовилась. Великий вплив на родину мав дядько Уляни москвофіл — він забороняв їй читати книги українських авторів, але на майбутню вчительку такі заборони не діяли. У 17 років Уляна вступила до Львівської учительської семінарії, випускницею якої стала у 21 рік. Протягом навчання дівчина ловила себе на думці, що їй далекі спольщені львівські аристократи та москвофіли, які часто навідувалися до її дядька. Вона знала, що має пройти складний шлях відстоювання української думки. Патріотичні ідеї просував у маси й Іван Франко, яким захоплювалась дівчина, і нові твори якого чекала з нетерпінням.

Далі чотири роки Уляна вчителює у львівських школах та в селі Бібрці, що на Львівщині

Вона старанно займається самоосвітою, покращує методи викладання, готується до кваліфікаційного екзамену на вчительку середньої школи, але омріяну і заслужену посаду віддають колезі. Понад те, її звинувачують у підтримці Франкових висловів, за що звільняють з роботи. Вчителька впадає у відчай і шукає себе в літературі.

Весною 1883 року

Уляна відправляє свій твір «Марта» редактору часопису «Зоря». Той віддає його Франку на оцінку. Спочатку чоловік критикує текст, але потім помічає випадково (чи ні?) вкладений листочок з віршем «Згадай мене, милий!», який його вражає. На хвилі емоцій Іван пише письменниці милого листа зі словами підтримки фіолетовим чорнилом на рожевому папері: «У Вас є далеко більша спосібність до поезії, і то до ліричної поезії, ніж до повісті. І я раджу Вам працювати на тім полі». Дівчина сприймає лист як знак, адже вона перша жінка, з якою авторитет всіх письменників-початківців Франко звʼязався з питань творчості.

Так між молодими людьми почалося листування, яке триватиме 34 роки

Франко допомагав дівчині публікувати вірші у різних періодичних виданнях. А у 1883 році чоловік захотів побачити її особисто і приїхав в село Бібрки. Ця подія стала вагомою і для села, і для Уляни. Франко став для Кравченко таким собі провідником у світ інтелігенції. Йому випала честь представити її широкому загалу. На його запрошення вона приїхала до Львова на вечір пам’яті Шевченка 10 березня 1884 року, де познайомилася з багатьма відомими людьми того часу. Навідалася також і до редакції народовської газети «Діло», де тоді працював Франко. За сприяння чоловіка, у лютому 1885 Уляна Кравченко перейшла на роботу в українську школу для дівчат у Львові.

Уляна називатиме письменника Мироном, а він її — Надбібрянкою

Коли Франко працюватиме у польськомовній газеті KurjerLvovski, то залишатиме дівчині зашифровані послання у рубриці «Кореспонденція». Здавалось би, кохання є — і шлюб попереду, але… Кравченко отримувала багато чоловічої уваги — один вчитель зі школи через її невзаємність навіть наклав на себе руки. Вона ж віддано протягом всього життя кохала тільки Франка. А ось він її — ні.

Паралельно Франко спілкується ще з кількома молодими вчительками, які йому були небайдужі. Він біцяє навідати Уляну вдруге на Різдво, але натомість їде у гості до вчительки з-під Дрогобича Ольги Білинської. Їй він скоро й освідчується, але просить заховати весільну сукню через захоплення дочкою польських аристократів Юзефою Дзвонковською. Її руки і серця він також просить, але отримує гарбуз — матір дівчини пояснює, що у неї сухоти, жити лишилось недовго.

Разом з усіма цими подіями Іван продовжує фліртувати у листах з Уляною і натякає на «спільну працю» у сільській місцевості. Далі він кличе Уляну у Львів, аби порадитись щодо особистих справ, але дівчина не може приїхати через хвору матір. Якось вона хоче передати засушену квітку Франку, та матір відмовляє: «Дай спокій, не нуди мудрого чоловіка, не посилай сіна».

Пізніше стосунки між Уляною та Іваном стають все більш напружені

Він часто критикує її твори, а вона дізнається про його заручини з киянкою Ольгою Хоружинською. Дівчина важко переживає цю звістку, думає про самогубство, тому пише: «Душе, ти вірила, сумнівалася, боролася, в кінці в темному пересвідченні безсилля — заціпеніла. Думо моя, і ти мертва. Серце, ти, незважаючи на все, рятуй мене своїм багатством, вливай м’якими струями ліки на мої рани. Покривджена, сумна, переможена звертаюся до тебе, природо-нене, джерело життя, заспокоєння». І дописує: «Молюся за смерть для себе як за визволення».

Та про своє особисте життя також потрібно думати, тож Кравченко виходить заміж за вчителя-поляка. Родина оселяється у Дрогобичі, у них народжуються дві доньки та син. Але чоловік не підтримує творчість дружини й забороняє їй писати, тож, аби приховати свої тексти, жінка вигадує псевдонім.

Життя родини не було щасливим

Тож 34-річна жінка відновлює листування з Франком і у квітні 1892 року скаржиться: «Тепер гірко мені і тяжко в подвійній неволі. Одна — людини, зависимої від властей, друга неволя — се ся жіноча неволя. Сумне і пригноблююче вліяння має на мене се, що не можу брати уділу хоч би тілько в з’їзді жінок — бо муж не позволяє, що я віддалена від усього руху об’явів життя духовного і що за кожду дрібницю, от таку, як видання віршів, маю нові неприємності». Чоловік Улянині про її творчі роботи, ні про переписку з Івагом не знає.

Так Франко та Кравченко листувались до самої смерті поета. Вона називала його вчителем, другом і ніколи таким омріяним коханим. У своїх листах чоловік рекомендував Уляні які праці вивчати, що читати, яким шляхом іти до здійснення своїх мрій. Останній його лист був датований 9 січня 1916-го, незадовго до смерті письменника. У ньому він дякував за те, що його провідали дві дочки жінки. Писав про свій тяжкий фізичний стан, але наголошував, що натхненний та ще має багато планів на майбутню творчість.

Уляна пережила Франка на 30 років

До кінця життя вона любила чоловіка і ховала його листи. Під час Першої світової війни, закопала їх у землю, далі зберігала під матрацом. Незручні моменти жінка повирізала ножицями, скинувши все на ревнивого чоловіка. У 1920-х роках вона оселилась в Перемишлі й попросила літературознавця Дениса Лукіяновича написати любовний роман, у якому головними героями були б вона і Франко. Та чоловік тільки посміявся — не повірив, що в Уляни й Івана були почуття…