Не тільки Україна.  Інші злочинні вигнання народів від росії

1. Новгород

Першими жертвами московських депортацій стали мешканці Новгорода у ХV ст. На той час Новгород був олігархічно-торговельною республікою, яка складала основну конкуренцію москві на шляху до створення монархічної імперії. У 1471 році відбулася битва на р. Шелонь, де московські війська завдали поразки новгородським солдатам, а через 7 років після того, в 1478 році, в січні, московський князь Іван ІІІ вступив у Новгород та оголосив про його приєднання до своєї держави. Жителів змусили дати клятву на вірність московському правителю, проте зі свого боку Іван ІІІ відмовився присягати на дотримання власних зобов’язань, що дуже нагадує історію з Переяславською радою, де московські дипломати відмовили в присязі, натомість вимагали цього від козацьких представників.

Щойно московське військо зайшло в Новгород, одразу почалися масові арешти, страти, репресії та депортації тисяч родин бояр, купців, землевласників, яких просто-напросто вивозили якомога далі від Новгорода, на північні регіони московського князівства. На землі, звідки депортували новгородців, московія почала заселяти своїх військових і чиновників. Така політика тривала протягом 10 років.

2. «Великі згони»

Так звані “Великі згони” відбувалися у три етапи: 

Перший етап – за часів козацької “Руїни”. московська армія не змогла закріпитися на Правобережжі, вона була вибиті звідти османами, але відступаючи, влаштувала так званий “Великий згін” – депортацію українського цивільного населення. Всі фортеці знищували, поселення просто спалювали, жителів міст і сіл насильно переселяли на лівий берег Дніпра або на Слобожанщину. Загалом було переміщено близько 20.000 родин. Депортація відбувалася переважно руками самих українців – лівобережних козаків, але також із залученням московських військ. 

Другий етап відбувався в епоху царя петра І у 1711-12 роках, який був пов’язаний з Прутським походом. Не маючи змоги закріпитися на Правобережжі Дніпра під час здачі позицій, петро І вирішив так само провести масову депортацію. Загалом було депортовано до 200 тисяч жителів. Війська руйнували містечка, відбирали житло, худобу, зерно.

3. Депортація християн з Криму 

Після укладення Кючук-Кайнарджийського мирного договору у 1774 р. на території Кримського ханства посилилося релігійно-етнічне протистояння між греками й вірменами та мусульманами.

В таких умовах місцеві греки шукали захисту в росіян – останні ж вирішили скористатися моментом: масове переселення християнського населення з Криму підірвало його економіку. Зокрема, з території Кримського Ханства російські війська на чолі з Олександром Суворовим виселили і ногайців.

4. Геноцид адигів

Коли росія завоювала значну частину Кавказу, вона була змушена приборкувати визвольний рух місцевих народів. Зокрема, тоді відбувся справжній геноцид Черкесів. Адиги найдовше чинили спротив російській окупації, тому розправлялися з ними жорстоко: спалювали людей заживо, відрізали голови, гнали із сіл, навмисне розповсюджували епідемії, масово ґвалтували жінок і дітей та організовували депортації до Туреччини. Після цього на північному Кавказі залишилося лише 10% від довоєнної чисельності адигів, це приблизно 150 тисяч людей із півтора мільйона. Згодом, землі почали заселяти росіянами, греками, вірменами та ін.

5. “Великий відступ” 1915 р. 

В останні роки свого існування російська імперія під час Першої світової війни здійснила черговий злочин, це було пов’язано із провалом її наступу проти австро-угорщини та Німеччини.

В 1915 році росіяни були змушені відступати і втрачати Галичину, Буковину, Закарпаття, Волинь, частину Поділля, усю Польщу та частину Білорусі, проте цей відступ супроводжувався не тільки відведенням військ, але й депортацією населення. Загалом вивезли близько 4 млн людей, переважна більшість яких українці. Про цю подію мало хто повідомляє. Переважно висилали людей мобілізаційного віку, бо росіяни не хотіли, щоб ті воювали проти них в складі австро-угорської армії. З собою дозволялося брати лише п’ять пудів речей, вагони були переповненими, і дуже багато людей не доїжджали до місця призначення, помираючи в дорозі. 

6. Депортації поляків, німців, корейців, литовців, латвійців, естонців

Під час правління сталінського тоталітарного режиму в СРСР безліч народів зазнало переселень. Спочатку в 1936 році відбулася перша хвиля депортації поляків із прикордонних областей України та Білорусі. Це було пов’язано з тим, що СРСР вже тоді готувався до Великої війни в Європі і зокрема, до війни проти Польщі. Тоді з України та Білорусі виселили 35 800 тисяч населення, одразу після того в 1937-38 роках СРСР організував масовий терор проти поляків. Понад 110 тисяч поляків було засуджено до розстрілу, 30 000 відправили до таборів ГУЛАГу. Після окупації СРСР Польщі відбувся третій етап депортацій до Казахстану і Сибіру, депортували близько 400 тисяч поляків, з яких за перший рік після виселення померло 10%, тоді як польські історики вважають, що ці цифри можуть сягати до 1 млн.

1936 року мала місце перша хвиля депортацій німців, переважно з Поволжя. Та наймасовіші – 1941-1942 років, після початку німецько-радянської війни, навіть попри бажання німців служити у червоній армії. 

Восени 1937 році уже масштабну акцію було спричинено проти корейців після того, як Японія розпочала війну проти Китаю. Для Радянського Союзу загострилася небезпека прямого збройного конфлікту з Японією. Провести депортацію японців у СРСР було мало, але корейців, які були піддані Японії, достатньо. Виселили 173 000 корейців. Це перший випадок, коли в Радянському Союзі депортували весь народ. 

В 1940 році після окупації країн Балтії було переміщено понад 30 000 людей з трьох країн. Внаслідок цього СРСР хотів підірвати збройні повстання та унеможливити перехід балтів на бік нацистів.

7. Депортація киримлів, чеченців, інгушів та українців

1944 року СРСР провів депортації одразу проти трьох народів. Чеченців та інгушів (майже 500 тисяч чоловік) відправили у Сибір. 18 травня 1944 року розпочалась депортація кримських татар. За наказом з москви бійці НКВД 1944 року зігнали до залізничних вагонів майже все кримськотатарське населення та вивезли його до Середньої Азії. Понад 500 тисячі українців примусово позасудово переселили до УРСР у 1944–1947 роках. Це брутально здійснив комуністичний режими СРСР із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей. Як бачимо, росія не вперше у своїй історії вдається до депортацій.