Кенігсберг — чужий серед своїх

«Ісконно рузьке місто»

Кенігсберг ніколи не був «рузьким» містом. Його ще у 1255 році заснував Тевтонський орден, як вважають, на честь чеського короля Премисла Отакара II. Для ордену, який перебував під зверхністю Королівства Польського, це місто було важливим пунктом — з 1466 по 1525 роки було його столицею.

У першій половині — середині XVI століття Кенігсберг став одним з осередків польської культури: саме там зʼявилися перші друковані переклади Євангелія і всього Нового Заповіту, а у 1544 році у місті був заснований один з найперших університетів у Польщі. На зміну Тевтонському ордену в XVI столітті прийшло герцогство Пруссія, яке у середині XVII століття скористалося політичною нестабільністю Польщі, спричиненої визвольною війною Богдана Хмельницького, щоб позбутися політичного впливу Варшави. Одна з північнонімецьких держав — курфюрство Бранденбург — восени 1657-го змусила Річ Посполиту підписати Велявсько-Бидгоський трактат і відмовитися від прав на Пруссію. У січні 1701 року Бранденбург і Пруссія об’єдналися в нову державу — Королівство Пруссія.

На початку 1758 року Росія дійсно володіла містом, але лише до 1763-го, після чого змушена була відступити. Остаточно ж Кенігсберг опинився під владою московитів лише після завершення Другої світової війни, коли його залишили за радянськими окупантами, які фактично не мали на це жодного історичного права.

Закрите місто

У 1946 році місто перейменували на честь Михайла Калініна (радянського політичного діяча), хоча він не мав до нього жодного стосунку, та й на карті вже були інші міста з його ім’ям (нині Твер і Корольов).

Після війни населення почало швидко зростати, відновлювалося виробництво. Проте місто мало напівзакритий статус через стратегічне розташування й велику кількість військових об’єктів. Для іноземців воно було повністю закрите, за винятком рідкісних візитів делегацій із Польщі. Німецьку культурну спадщину не зберігали: старе місто не відновлювали, а руїни замку знесли наприкінці 1960-х, попри протести архітекторів, істориків і жителів.

До початку Другої світової війни у Кенігсберзі проживало близько 375 тисяч людей — він входив до десятки найбільших міст Німеччини. Це був торговельний та військовий центр, де процвітали польські, литовські та єврейські громади. Місто було тісно пов’язане з іменами філософа Іммануїла Канта, математика Крістіана Гольдбаха та письменника Ернста Теодора Амадея Гофмана.

Руйнування, депортація, смерть

У 1944 році британські бомбардування майже зруйнували історичний центр міста. Остаточно Кенігсберг було спустошено під час наступу Червоної армії у 1945-му. Тоді населення скоротилося до менш ніж 65 тисяч, а згодом розпочалися й депортації німців.

Сталін ще під час війни висловлював претензії на Кенігсберг і Мемель (нині Клайпеда), аргументуючи це відсутністю цілорічних портів у СРСР. На Тегеранській конференції 1943 року він навіть заявив, що ці території є «історично слов’янськими землями».

Передача Кенігсберга

Антигітлерівська коаліція пішла на поступки Сталіну, прагнучи забезпечити його вступ у війну проти Японії та остаточну поразку Німеччини. На Потсдамській конференції 1945-го було оформлено передачу регіону СРСР. У 1946 році новостворена область отримала назву Калінінградська. Її статус закріпили Гельсінкським заключним актом 1975 року, а Німеччина офіційно відмовилася від претензій.

Заміна населення

До кінця 1940-х років із регіону було виселено понад 100 тисяч етнічних німців. Їхнє місце зайняли переселенці з різних частин СРСР. Умови життя були важкими: місто лежало в руїнах, будівлі розбирали на цеглу для відбудови Ленінграда й Сталінграда.

Старожили згадують, що на початку післявоєнного періоду німці й новоприбулі мешканці жили поруч, але відносини були напруженими. Черги за хлібом розділяли «для німців» і «для росіян». Лише через десятиліття зникло ставлення до німців як до «фашистів».

Спогади свідків

Багато очевидців описують нове життя у Калінінграді як суворе, але водночас сповнене відкриттів. Німецька гуманітарна допомога у 1980–1990 роках допомогла містянам у важкі часи перебудови: діти носили німецькі портфелі, одягали джинси, отримували солодощі та жуйку.

Хоча значну частину німецької спадщини було знищено, окремі активісти й досі намагаються зберегти залишки пруської архітектури. Проте в багатьох місцях старі будівлі й далі розбирають на цеглу або зносять заради нової забудови.

Під час Холодної війни

Калінінград став одним з основних центрів мілітаризації. Там побудували декілька великих військових аеродромів, а колишнє місто Піллау (перейменоване на Балтійськ) перетворили на найбільшу базу Балтійського флоту й зробили недоступним для цивільних людей. У той час багато військовослужбовців з Росії переселилося на ті землі та залишалося там жити.

Унаслідок етноциду, проведеного радянською владою, в Калінінграді почали домінувати імперсько-радянські погляди, які суттєво вплинули на суспільні настрої у всій Калінінградській області.

Погляди місцевого населення

Утім у бурхливі 90-ті ситуація стала змінюватися. Значне послаблення режимних обмежень відкрило шлях до налагодження ділової співпраці з розвиненими країнами, почав швидко розвиватися туризм. Колишні радянські громадяни на власні очі побачили вільний світ і відчули різницю з радянською реальністю.

Погляди місцевого населення почали змінювалися в бік прозахідної орієнтації. З’явилися «євроросіяни», яких Росія швидко охрестила «калінінградськими сепаратистами». Тих, хто підтримує економічний курс на зближення із Заходом, одразу звільняють, призначаючи на їхні місця вихідців з інших російських регіонів, оскільки, на думку влади, з’являється все більше підстав сумніватися в щирій любові до Росії.

Останні соцопитування показують, що калінінградці не пішли далеко від «євразійських» росіян у підтримці кремлівського режиму. Так, соціальну політику Путіна схвалюють не більше 64 % опитаних, зростання цін турбує 54 %, можливість бойових дій на території РФ — 52 %. За даними досліджень, занепокоєння з приводу ізоляції регіону від метрополії висловили 45 %.