Історія георгіївської стрічки. Символ мілітаризму, імперськості й реваншизму

Історія знаменитої чорно-помаранчевої стрічки сягає XVIII століття,

коли російська імператриця Катерина ІІ заснувала орден святого Георгія — вищу військову нагороду російської імперії. Тоді вирувала війна проти Османської імперії, і цариця прагнула в такий спосіб заохотити «вірність, хоробрість і розсудливість на благо росії».  З часом сформувався цілий комплекс нагород, пов’язаних зі святим Георгієм: орден, медаль, хрест, прапор. Їх супроводжувала георгіївська стрічка. Традиційне тлумачення цих кольорів таке: чорний колір означає дим, а помаранчевий — полум’я.

З початку XIX століття георгіївська стрічка вживалася лишень як армійський аксесуар. Однак мусимо підкреслити, що інколи цю нагороду отримували генерали, офіцери та солдати за придушення національно-визвольної боротьби (Польща, Угорщина, Кавказ). Популярність серед широкого загалу стрічка здобула під час Першої світової війни, коли набула поширення практика нагородження солдатів російської армії Георгіївськими хрестами.

Захопивши 1917 року владу в Росії, більшовики знищили дореволюційну систему нагород. Георгіївську стрічку продовжували використовувати в лавах білогвардійських армій. Певною мірою вона стала символом опору більшовизмові, боротьби за «єдіную і нєдєлімую» росію. Після поразки білого руху георгіївську стрічку активно експлуатували різноманітні російські емігрантські організації. Були серед них і відверто профашистські або пронацистські, як, наприклад, російська фашистська партія.

Георгіївську стрічку використовували й російські колаборантські військові формування,

що воювали на боці гітлерівської Німеччини — наприклад, російська визвольна армія генерала Власова і Козачий стан. Військовики російського корпусу, який допомагав німцям знищувати партизан у Югославії, нагороджувалися Георгіївськими хрестами.

Символ боротьби проти німецьких загарбників

У Радянському Союзі до 1943 року георгіївська стрічка взагалі не використовувалася, оскільки вважалася ворожим символом, пов’язаним з монархією та імперією, але ситуація змінилася з початком радянсько-німецької війни: 1943 року з метою підняття російського патріотизму в срср почали активно впроваджувати цю відзнаку.

Наслідком такого нового ставлення стало поновлення використання характерних чорно-помаранчевих кольорів у системі нагород срср уже з назвою не георгіївської, а так званої гвардійської стрічки. Найяскравішим прикладом стала медаль «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.», колодка якої була обтягнута шовковою муаровою стрічкою з чорно-помаранчевими смугами.

Ювілейні медалі та візуальна пропаганда зробили чорно-помаранчеву стрічку символом перемоги срср у війні

Розтиражовані кольори підхопили візуальні пропагандисти, внаслідок чого чорно-помаранчева стрічка поширилася на плакатах, листівках, транспарантах, значках, пам’ятниках, пам’ятних знаках тощо. Завдяки цьому у свідомості радянської та пострадянської людини міцно вкоренилася асоціація чорно-помаранчевої стрічки з перемогою над нацизмом у Другій світовій війні.

Досягнутий ще до розпаду срср результат підхопила, закріпила і вдало використала рашистська пропаганда.

Державні пропагандисти вміло перехопили й трансформували стихійну народну ініціативу з роздавання чорно-помаранчевих «георгіївських стрічок перемоги», яка з’явилася 2005 року, і поступово надали стрічці нових сенсів — мілітаризму, імперськості, реваншизму тощо. Поступово, впродовж 2005–2014 років, чорно-помаранчева символіка перетворилася на маніфестацію гасла «можем повторить» в унісон із загальною агресивною риторикою російської державної пропаганди.

На цьому тлі були остаточно забуті малоприємні для офіційної російської позиції факти масового використання георгіївської стрічки російськими збройними формуваннями, які воювали на боці нацистської Німеччини, як-от русская освободительная армия на чолі з генералом Власовим чи російська фашистська партія. 

Відтепер чорно-помаранчева стрічка, як би її не називали — георгіївською чи гвардійською, назавжди стала символом рашизму й російських воєнних злочинів у війні проти українського народу й України.