Гривня vs. купоно-карбованець: битва за фінансову стабільність

Розпад СРСР дав поштовх різноманітних реформ

Від соціального життя до економіки розпочались перетворення, які мали суттєво змінити колишні республіки. І, звісно,  для процвітання молодих держав необхідною була економічна стабільність. Досягти її можна було лише приєднавшись до капіталістичної системи. Держава потребувала валюти для переходу до ринку.

Завдання з її створення впало на плечі Національного банку України. Спочатку він займав лише дві-три кімнати, мав декілька автомобілів і комп’ютерів.  Поступово приєднувались нові фахівці, запускались процеси й відкривались додаткові відділи. Найперше Нацбанк взявся запроваджувати грошову альтернативу.

Уже восени 1990 року в Україні з’явилась нова квазівалюта – відрізні купони-листи

Отримували їх за місцем роботи. Ними розраховувались за товари й послуги. Спочатку покупець сплачував радянські рублі, а потім продавець відрізав на ту суму купони.

Купоно-карбованці мали пом’якшити економічну кризу, захистити підприємства й населення. Вони обмежували перетікання коштів у Росію, з якою все ще існувала єдина система розрахунків, та ускладнювали продаж товарів за кордон. 

Номінал купонів-листів дублював паперові купюри в 1, 3, 5, 10, 25, 50 рублів. Їх постійно потрібно було відрізати, на що йшло багато часу. А ще ці листи були громіздкими й незручними в зберіганні в гаманцях. Тож вз 10 січня 1992 року в обігу з’явились купони багаторазового використання. Уряд оголосив їх єдиною законною валютою. Натомість радянські рублі поступово вилучали, Україна вийшла з рубльової зони. Планували випускати багаторазові купони недовго, не більше 6 місяців. Через це на них не було ані серії, ані номерів. За замовленням України друкували їх у Франції. На кожній купюрі, незалежно від номіналу, — в 1, 3, 5, 10, 25 чи 100 крб — скрізь був один дизайн. На аверсі: фрагмент пам’ятника засновникам Києва й, звісно, вартість, назва валюти, емітент «Національний банк України», але без номера та серії. На реверсі: вид на Софійський собор.

Грошова реформа затягнулась

Почала вирувати інфляція. Ціни на продукти й товари злетіли, а купівельна спроможність впала. Уряд почав випускати купони більшої вартості: 100, 200, 500 і 1000 крб. З номіналом змінився зовнішній вигляд. Тепер на лицьовій стороні було повне зображення пам’ятника засновникам Києва, з’явились номер і серія.  Додали контрольний знак у вигляді кола.

Маховик інфляції розкручувався. У 1993 році вже надрукували нові купюри  значно більшими номіналами. На купюрах 10000, 20000, і 50000 карбованців з’явилися тризуб і пам’ятник Володимиру Великому. На зворотному боці — будівля Національного банку України. Далі продовжували виходити нові купюри вищими номіналами з новими зображеннями. Окрім уже названих пам’яток там можна було побачити: пам’ятник Тарасу Шевченку, будівлі Київського національного університету й Верховної Ради України.

Уряд друкував додаткові гроші, щоби уникнути дефіциту бюджету

Це негативно позначилось на стані валюти. При цьому скорочувалось виробництво, зростало безробіття. Економічний стан держави й населення залишав бажати кращого. За 1992–1995 роки купоно-карбованці катастрофічно знецінилися. У перші роки вони не мали захисту, через що їх часто підробляли. Та й створені захисні механізми не дуже допомагали. Для купівлі товару потрібно було викласти десятки тисяч купоно-карбованців, які хтось мав рахувати. Перед введенням гривні буханка хліба коштувала 30–40 тис. крб, цукор — 32–33 тис. крб, кілограм вареної ковбаси — від 320 до 550 тис. крб, банани коштували 73 тис. крб і були розкішшю. При цьому мінімальна зарплата становила 1,5 млн крб.

З 2 вересня 1996 року в обігу нарешті з’явилась українська гривня. Тоді були лише банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень, монети 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок. При цьому ще до 16 вересня ходили карбованці. Фактично в Україні протягом двох тижнів існувало дві валюти. Держава почала обмінювати карбованці на гривні. Для цього створили 92 тисячі спеціальних комісій і мережу пунктів обміну кількістю більше ніж 10 тисяч. За перші 15 днів свої кошти обміняло 11 мільйонів осіб. Обмін здійснювався за курсом 100 тисяч карбованців до 1 гривні. На 1 листопада 1996 року банки виявили близько 7,5 млрд фальшивих карбованців.