Вікторія Фарбота

Під час російсько-української війни весь світ побачив справжнє обличчя російського режиму. Терор, знищення та скоєння злочинів проти цивільних та військових — все це супроводжує місця, куди ступає нога російського солдата. У цій статті ми з вами згадаємо воєнні злочини, які скоювались за вказівкою чи з дозволу кремлівських чиновників під час Другої світової війни.

В історії України були різні гетьмани: від борців за незалежність до поплічників іноземних держав. Дехто запам’ятався реформами, інші меценатством, а когось проклинають за зраду українських інтересів. Але лише один гетьман став легендою завдяки надзвичайному багатству. Життя Павла Полуботка було сповнене злетів і падінь. Про нього розпускали чутки, його багатству й впливу заздрили, а ще частіше боялись. Його називають українським Рокфеллером, та ніхто не бачив його спадку. Усе, що нам залишається — тішитись думкою, що все ж таки золото Полуботка існувало.

17 вересня 1939 року Радянський Союз розпочав окупацію західноукраїнських земель, які були на той час у складі Польщі. Фактично для світу це означало одне — СРСР на боці німців розпочинає Другу світову війну, підписавши пакт Молотова-Ріббентропа й розв’язавши агресію проти сусідньої країни. Проте події, які увійшли в історію під назвою Вереснева кампанія, мають більш глибокий зміст. У цей день ми хочемо згадати розмови, офіційні листи й спогади звичайних людей про вересень 1939 року. Запрошуємо до читання важливого матеріалу.

16 вересня 2000 року зник Георгій Гонгадзе — засновник «Української правди», що протестував проти посилення державної цензури, відверто критикував владу й офіційні ЗМІ. Незабаром стало очевидно, що це було вбивство. Подальші оприлюднення аудіозаписів із голосом президента України Кучми, що наказував «розібратися» з відмомим журналістом, сколихнули українську громадськість і світову спільноту. Розпочалися масштабні протестні акції «Україна без Кучми». Гонгадзе назавжди залишається для нас символом боротьби за свободу слова в Україні. У цьому дописі ми покажемо вам унікальні фото відомого журналіста.

Політичні репресії — перевірений метод боротьби за владу. Диктатори ніколи його не цуралися. Період правління Віктора Януковича в Україні не став винятком. Щоби зламати опозицію і підпорядкувати суспільство режим вдавався до політично мотивованих судових процесів. Янукович намагався придушити конкуренцію і залишитися на вершині політичної піраміди.

Як і будь-який диктатор, Янукович будував свою владу на страху й брехні, перетворюючи суди на знаряддя особистої помсти. Від арешту Юрія Луценка до кримінальних справ проти активістів Майдану — ці дії були не просто розправами над опонентами. Вони стали показовими виставами, щоби залякати незгодних.

Український поет, музикант і художник Павло Тичина досить неоднозначна персона в нашій історії. Його вважають слабаком, зрадником, зіркою, яка загубилась і невдовзі згасла. Та сьогодні ми згадуємо не великого радянського автора з купою відзнак і грамот, а незрілого романтичного юнака, який писав прекрасну інтимну лірику й не сідав працювати, коли бачив метелика на своєму зошиті, адже боявся його сполохнути. Тичина мав багато муз, історій кохання, які одночасно і робили йому боляче, і давали ресурс творити. Павло був невиправним романтиком із божественною зовнішністю — у юності вчився в семінарії, ніколи не лаявся, навіть оминав мурах на дорозі, щоби раптом не розчавити. Вразливий, ніжний, він любив по-хлопʼячому сміятись. Чоловіка приваблювали жінки, що мали музичний хист і могли б його надихнути, а тому, як він сам казав, — «Я ніколи не покохаю жінку, котрій бракує слуху». Проте однолюбом Тичина таки ніколи не був. У своєму щоденнику він зізнавався: «У мене єсть донжуанізм».

З початком російського вторгнення та після отримання томосу в українських ЗМІ набуло поширення словосполучення «Третій Рим», яким вони намагались пояснити політику Кремля стосовно України. Проте чи є насправді воно актуальним у сучасному світі? Для пошуку відповідей на це питання ми вирішили розповісти вам історію зародження цієї концепції, як московські лідери привласнили її собі, як вона розвивалась і, наостанок, який вплив вона має на сучасну російську політику.

Корупція, як тінь за людиною, завжди слідує за владою. Історія України не є винятком. У часи Директорії корупційні схеми й зловживання поглиблювали економічну кризу та підривали національні інтереси. У той час, коли країна страждала від розрухи й нестачі ресурсів, чиновники насолоджувалися життям — вілли для коханок, азартні ігри та безмежна розкіш. Сучасні скандали з незаконним збагаченням політиків і корупційні схеми в державних закупівлях лише повторюють досвід минулого.

На що прирекла корупція Україну 100 років тому — поговоримо в сьогоднішньому дописі.

За його голову більшовики призначили нагороду в 50 тисяч золотих рублів. Розстрільна команда відмовилась виконувати вирок. Його поважали й зневажали, цінували й заздрили. На його долю припали часи військової звитяги й складних рішень. Усе це про Петра Болбочана — «залізного полковника» Дієвої армії УНР і палкого патріота. Детальніше про те, за що Болбочан поплатився життям — у сьогоднішньому дописі.

Українська письменниця кінця XIX — початку XX століття, авторка ліричних віршів, публіцистичних статей, творів для дітей. Учасниця літературного гуртка «Плеяда», подруга Лисенків, Косачів і Старицьких, поетеса-пісенниця, творчістю якої захоплювались Іван Франко й Микола Лисенко. Останній, до речі, поклав вірш письменниці «Нічка лукавая» на музику, і наразі він сприймається та співається як українська народна пісня.

Сьогодні ми поговоримо про жінку, доля якої не була медом. Про ту, що зазнала нещасливого кохання і важкого заміжжя, бідності й голоду в старості, проте ніколи не скаржилась, а у своїх віршах висловлювала надію і вірила в краще. Творчість, природа, письменництво надавали Одарці Романовій сили рухатись далі й жити, складати рими, боротись зі складним буденням. Прикро, що через несприятливі обставини дівчина не змогла розкрити свій талант на повну й більшість українців про неї не знають.

Сьогодні ми говоримо про Одарку Романову і її талант, якому передували трагедії життя.