Що не так з Арестовичем?

«Я знав, що Арестович „мутний“ і безвідповідальний. …Він сіє розбрат між українцями, вбиває клин між нами і нашими союзниками, використовує російські пропагандистські кліше. І все це з матами-перематами. А мене потім питають на міжнародних програмах у прямому ефірі, що означають його слова», — Олексій Гарань, професор НаУКМА, науковий директор фонду «Демократичні ініціативи».

Сьогодні ми критично проаналізуємо Олексія Арестовича.

1. Євразієць, антинатовець, борець із «помаранчевою чумою»

У 2005 р. 30-річний Арестович вступив у партію «Братство», яку пов’язували з Віктором Медведчуком. У «темниках Медведчука», розісланих у березні 2004 р., давалися настанови детально висвітлювати в ЗМІ акцію «Братства» — а діяльність його була специфічного роду. Бійка з правоохоронцями, облиття клеєм Джорджа Сороса, організація страйку (на заводі Жванії, який був заступником керівника штабу «Нашої України» Ющенка), вривання в будинок ЦВК з вимогою відкрити виборчі дільниці в Придністров’ї. Партія грала роль провокатора, що цілеспрямовано боровся проти Ющенка. Деякі журналісти стверджують, що це був російський проєкт, який фінансувався Медведчуком.
Після Помаранчевої революції «Братство» об’єдналося з виразно проросійською «Прогресивною соціалістичною партією України» (19 березня 2022 року партія була заборонена), що її очолювала Наталія Вітренко, яка згодом сприяла окупації Слов’янська, розповідала про нацизм українців, а в лютому 2022 прямо виправдовувала російську агресію.
Добре, а що ж з Арестовичем? Він став заступником голови «Братства» Дмитра Корчинського та неодноразово брав участь у конференціях «Міжнародного євразійського руху» Олександра Дугіна, де активно виступав проти Помаранчевої революції. Серед основних ідей конференції 25 лютого 2005 року — «потрібно завадити експансії США та НАТО, бо Україна після Помаранчевої революції є західним плацдармом для підкорення Росії», «антимосковський Київ почне жорстоко пригнічувати південно-східні регіони України, зокрема їхні еліти, розвалювати СНД та оформлювати „анти-штаб 2008“ з метою розпаду РФ та її ліквідації, а „євразійці“ мають цьому завадити». «Заводи перейдуть у власність Вашингтона та Брюсселя» — мовив тоді Арестович (відеозапис конференції, на жаль, видалено, тож знайти інші його висловлювання на ній складно, але риторика цілком зрозуміла). До речі, Дугін — один з найвпливовіших ідеологів сучасного «російського світу».

Після таких епізодів у біографії не дивно, що Арестович у 2008 р. «передбачив анексію Криму російською федерацією», ба більше, разом з Корчинським будував стратегію оборони Криму.
До речі, у 2020 р. про канали Медведчука Арестович сказав, що «вони не є нашими ворогами, вони є представниками українських ЗМІ, які працюють згідно з законом. Ми вітаємо їхню професійну діяльність».

2. Ставлення до України, українців та української культури

Щодо цього достатньо навести прямі цитати Арестовича. Він не зацікавлений у розвитку української культури, вона не є складовою його ідентичності. Арестович — людина кількох культур: російська (навіть радянська) для нього перша, католицька друга. Українська культура не його, вона «маленька», а «росіяни для нас максимально близькі за менталітетом». Цікаво, що до допису «Я вам брехав з весни 2014» Арестович на словах просував українську культуру. Порівняйте дописи квітня та грудня 2017 року й зверніть увагу на 4 пункт: «справжня українська культура» ще не починалася!

У квітні та грудні того ж самого року він говорить протилежне. Чи можна вірити такій людині? У квітні для нього російські архетипи чужі, у грудні вони вже є складовою його ідентичності.

Найповніше свої думки щодо культури Арестович висловив 10 червня:

«Ця проблема проявилася у звʼязку з темою надання громадянства Невзорову… У нас в Україні багато хто хоче збудувати велику країну з маленькою культурою. Маленька культура — це та, яка підходить для маленької моноетнічної держави, типу Угорщини. Але Україна не така країна, у нас полікультурна країна. Уніфікація — якою б не була війна, які б лозунги не звучали, яким би не було бажання забути якнайбільше російських слів… у нас це все несерйозно, це все на рівні фабрики думок, але тенденція, яка за цим стоїть, потребує особливої уваги», — зазначив Арестович.

«Я, поки я тут щось значу, не дам збудувати з України велику країну з маленькою культурою. Якщо Україна не хоче програти війну, вона не має відмовитися від різноманітності».

«Стратегія ізоляції від росії перемогти не допоможе. Є тільки грамотна стратегія роботи України з росією, і ця грамотна стратегія передбачає створення альтернативного центру тяжіння для всіх, хто в росії та білорусі тягнеться до світла. А по-друге, проактивні дії для зміни антропотоків на користь України, на користь Києва. Щоб усе, що є в росії розумне, творче, вічне, мало можливість тут прихиститися. Інакше вони поїдуть у Європу і стануть там людським ресурсом. А в нас скорочується населення. Ми втрачаємо населення під окупацією. Нам що, будуть зайвими толкові люди? Максимально близькі нам за менталітетом, духом, мовою і так далі, які точно ближчі до нас, ніж люди будь-якої іншої національності».

«6 тисяч км кордону по суші та по морю», «400 років мінімум життя в одній державі».

Ось так під патріотичною та заспокійливою обгорткою Арестович просуває виразно проросійські, антизахідні меседжі. До речі, Арестович навіть не патріот України.

3. Антиєвропейськість

До речі, не дивуйтеся, але цей допис опублікований 7 січня 2014 року, коли ще не було війни з росією, Янукович був президентом, а мітингарі на Євромайдані святкували Різдво. Сьогодні Арестович також проти ЄС. Він пропонує свій особливий шлях, але це вже зовсім інша історія.

4. Сексизм і гендерні стереотипи

«Европа ведет себя, как капризная девка в период гормонального обострения — и хочу, и не хочу, и согласна, но в тоже время выставляю непомерные требования».

«Вы же до уровня жиночей общаги допустились, понимаете, да? В цьому, ПТУ-шной такой, в цьому що ви робите», — до таких порівнянь удався під час одного з ефірів радник голови Офісу президента і речник української делегації в Тристоронній контактній групі Олексій Арестович. Так він апелював до представниці «Європейської солідарності» Ірини Геращенко.

5. Посади Арестовича та його вплив

Коли Арестович був речником ТКГ, він був представником України, а не приватною особою зі своїми думками. Посада речника доволі важлива, тож його слова мають бути виважені та дипломатичні. Натомість Арестович у коментарях «посилав» людей за українську мову, розповідав про те, що він культурно росіянин і католик, пропонував перейменувати Україну на «Русь-Україну» чи «Об’єднані землі України», українську мову на «русько-українську». Подібні заяви представника України провокативні та здебільшого неприпустимі.

Зараз Арестович є позаштатним радником голови Офісу президента Єрмака, тож він не має жодних реальних повноважень. Водночас склалася парадоксальна ситуація, коли Арестович повідомляє про втрати, захоплення Волновахи, підкріплення «Азову», про те, що «війна закінчиться не пізніше травня», «війна триватиме до 2035 року» і т. д. Сьогодні Арестович має мільйонну авдиторію, серед якої поширює свої меседжі. Деякі іноземні ЗМІ транслюють його слова як офіційну позицію Києва, помилково називаючи його «військовим радником президента». Через таке позиціонування та широкий доступ до медіаресурсів Арестович помітно впливає на громадську думку.

Арестович продовжує дуже часто висловлювати антизахідні наративи, звинувачуючи ЄС і НАТО, окремих західних лідерів у бездіяльності та смертях українців. Подібна недипломатична риторика й серйозне сприйняття заяв Арестовича не сприяє налагодженню конструктивної роботи й лише створює непорозуміння у взаємодії з нашими союзниками. Сама ж його риторика спрямована на українців.

Також варто звернути увагу на стиль спілкування Арестовича: лайка, образи, розпалювання ворожнечі між українцями, загальна неповага до українців.

Наостанок скажу, що експертність Арестовича щодо питань, які він коментує, сумнівна. Та й склалася цікава ситуація: Зеленський призначив Єрмака, в якого повноваження мінімальні, Єрмак призначив Арестовича, в якого повноваження ще менші, а доступ до медіа непропорційно величезний. Його актуальна політична позиція змінюється залежно від обставин: він співав дифірамби Порошенку й Зеленському і нещадно їх критикував, розповідав про «погане НАТО» і заявляв, що він «перший за НАТО». До речі, нагадаємо, що Арестович зі скандалом звільнився з посади радника Єрмака та речника України в ТКГ у січні 2022, нещадно критикуючи дії влади, а тоді чомусь повернувся.
Сьогодні Арестович виконує важливу функцію «заспокоєння» та інформування людей, але було б краще, якби це робив хтось інший. Арестович дуже вміло маніпулює думками людей та просуває свої інтереси, а зі своїм пристосуванством може залишитися в українській політиці надовго. Поширюйте, будь ласка, інформацію про Арестовича і сприймайте все критично. Арестович не має реальної влади, лише інформаційну, тому критикувати його можна й потрібно.