Варшавський договір: союз, який поховав УНР

Ризикований союз

Варшавський договір мав у Польщі різні оцінки. У Львові польська преса зайняла полярні позиції. Націонал-демократичні видання, як-от Słowo Polskie, жорстко критикували союз з українцями. Вони боялися, що незалежна Україна розбурхає український рух у самій Польщі. А це сприймалося значною загрозою. У Польщі часто заявляли, що українська національна свідомість ще не дозріла до створення держави. У їхніх публікаціях лунали застереження: Україна, мовляв, стане ареною для хаосу й політичних експериментів. А це загрожуватиме Польщі.

Натомість соціалісти підтримали договір. Вони вірили, що договір з Україною допоможе Польщі захиститися від більшовиків. Соціалісти виступали за ідею федерації, яку просував маршал Юзеф Пілсудський, фактичний керівник Польщі. Згідно з нею планувалося створити буфер із національних держав, які захистять Польщу від Росії. Тобто в Польщі були сили, які закликали створити сильний польсько-український союз. Але не варто мати щодо цього ілюзій. Польща насамперед керувалася прагматичними інтересами. Перспективи територіальних здобутків — контроль над Галичиною та буферна зона від більшовиків у вигляді УНР. Це повністю задовольняло прагнення поляків.

Територія в обмін на надію

Петлюра мав вибирати між поганим і дуже поганим варіантом: погодитися на умови Польщі чи зазнати повної поразки від більшовиків. УНР була виснажена. Армія не мала зброї, боєприпасів, ліків. Територія республіки зменшилася до клаптика землі на Поділлі. Більшовики тиснули з усіх боків.

Перші переговори з Пілсудським почалися восени 1919 року. Зрештою, у ніч з 21 на 22 квітня 1920-го лідери Польщі й УНР поставили підписи під договором.  Петлюра пішов на значні територіальні поступки, зокрема погодився залишити Східну Галичину за Польщею. Разом із тим, він отримав офіційне визнання від поляків і свіжі війська для боротьби за Київ. Поляки обіцяли золоті гори: 70-тисячну армію, зброю, спільний наступ на Київ. На папері все виглядало оптимістично. Реальність виявилась іншою.

Ціна єдності

Українці сприймали договір суперечливо. Для галичан, які ще недавно воювали з Польщею за Галичину, договір мав вигляд зради. Вони розцінювали угоду з Польщею як нищення ідеї соборності України. Через це галицька політична еліта на чолі з Євгеном Петрушевичем відкрито виступила проти. Вони називали це «катастрофою для українського національного руху».

Натомість для наддніпрянців договір був шансом вижити. Петлюра розумів, що самотужки його армія не зможе перемогти більшовиків. Союз із Польщею здавався йому єдиною можливістю для порятунку. Однак він добре знав, що цей договір може виявитися крихким. Поляки не були єдині в своєму бажанні підтримати українську державність й очільник УНР добре це усвідомлював.

Експеримент Пілсудського

Міжнародна реакція була скептичною. Зокрема, Франція не схвалила польсько-український союз. Вона виступала за єдину й неподільну Росію. Україна для них тоді була лише уламком імперії, який принесе дестабілізацію Європі.

Натомість Юзеф Пілсудський, ініціатор договору, розглядав незалежну Україну в якості захисту для Польщі. Він хотів відокремити Польщу від Росії через мережу союзних держав на сході. Пілсудський вірив, що Польща може навчити Україну європейській політиці й демократії. Часто говорять, що він бачив Україну як майбутню союзницю Польщі, яка би гарантувала безпеку кордонів.

Водночас варто звернути увагу на його зверхність у цьому питанні. Під час інтерв’ю британським журналістам він сказав: «То є експеримент. Є два способи навчити людей плавати. Я волію спосіб кидати людей на глибину, змушуючи їх до плавання. Це власне те, що роблю з українцями».

Коротка радість

Спершу договір привів до перемог на фронті. У травні 1920 року об’єднана польсько-українська армія здобула Київ. Це стало великим успіхом для союзників. Польська преса описувала цей момент як символ братньої допомоги Україні. Gazeta Lwowska називала взяття Києва новим етапом у відносинах Польщі й України. Вона писала про польські прапори на Хрещатику й «свободу та братерську допомогу», яку Польща принесла українцям.

Проте успіхи тривали недовго. Більшовики швидко організували контрнаступ і вже через декілька місяців повернули собі Київ. Кінна армія Будьонного прорвала фронт. Почався відступ. До осені поляки вже думали не про допомогу УНР, а про власний порятунок. У жовтні вони уклали перемир’я з більшовиками, фактично зрадивши українських союзників. Це поставило під сумнів стійкість польсько-українського союзу. Польська громадськість почала вагатися, чи варто взагалі підтримувати УНР. Оскільки бої обернулися значними людськими втратами.

Ризький мир: зрада УНР

Восени 1920 року Польща, не маючи успіху у війні з більшовиками, почала шукати інший вихід із ситуації. Тоді польський уряд розпочав переговори з радянською Росією. Ці перемовини завершилися підписанням Ризького мирного договору в березні 1921 року. За його результатами Польща визнала радянське панування над значною частиною українських територій. Галичина залишалася під її контролем. Поляки говорили про договір як про необхідний компроміс. Навіть звинувачували українців у пасивності й неспроможності скористатися шансом на підтримку.

Угода стала ударом для УНР. І галичани, і наддніпрянці відчули себе зрадженими, а Петлюра зазнав критики як із боку своїх прихильників, так і супротивників. Ризький мир показав, що Польща готова відмовитись від обіцянок задля власних інтересів. Для українців це був крах надій на власну незалежну державу.

Варшавський договір був спробою врятувати українську державність, хоч і сумнівними методами. Проте через різні політичні інтереси цей союз не отримав міцної основи. Пожертвувавши Галичиною, УНР не отримала жодної вигоди. Навпаки, це ще більше поглибило розкол у суспільстві.