Війна за монети: як козаки-найманці здобували славу й багатство

Тридцятирічна війна 1618–1648 років розпочалась як релігійний конфлікт. Протестантські князівства Священної Римської імперії боролися з католицькою династією Габсбургів. Згодом це  перетворилося на боротьбу за гегемонію в регіоні. Європа жадала встановлення нового балансу сил. У Тридцятирічній війні встигло взяти участь більше ніж сто держав різного розміру й потужності, низка впливових династій Європи, купа авантюристів, а ще найманці з усього регіону. Звісно, не обійшлось без українських козаків. Загалом вони билися в сотнях баталій і сутичок. Приміряли на собі різні амплуа — від піхотинців до моряків.

Армії європейських держав на початку війни були великими й неповороткими.

Полководці потребували мобільних загонів легкої кінноти. Останні мали блискавично проникати в тили противника й спустошувати їх. З мінусів цієї тактики було те, що дії основної армії та мобільних загонів у тилах складно координувати. А ще важче було контролювати дії рейдерів у поході тилами.

Військове мистецтво потребувало змін. Роль кінних рейдерів могли виконувати мадярські гусари, хорватські гренцери й українські козаки. Останні мали навички бою в якості піхоти, тож їхнє призначення могло варіюватися. Для штурму міст і фортець вони мали досвід походів проти турків.

З першого етапу війни козаків вербують до війська габсбурзької коаліції

До осені 1619 року імператорським посланцям вдалося завербувати 10 тисяч козаків. У жовтні вони вирушають на Закарпаття під командуванням полковників Кличковського й Русиновського. З їхньою допомогою придушили чеське повстання, «пацифікували» Моравію та посприяли успіхам цісарської армії. Козаки відзначились у вирішальній битві при Білій Горі поблизу Праги. Перемоги спонукали полководців залучати більше козаків до війська. У січні 1620 року представник габсбурзького посла відвідав козацьку раду в Каневі, де отримав позитивну відповідь на свою пропозицію військової співпраці. Утім, подальші результати кардинально відрізнялися від початкових дій. Набір у лави військ відбувався повільно, актуальність кампанії втрачалась.

Імператор не вигадав нічого кращого, ніж розпустити загони козаків, як тільки вони виконали брудну роботу в Чехії та Моравії. Невдовзі йому доведеться за це  поплатитися.  Підписавши перемир’я з трансильванським князем Бетленом Габором, він дав ворогу час зібрати сили.

У другому етапі війни найманців під своє крило взяв чеський дворянин фон Валленштайн

Він навіть запропонував Фердинанду II завербувати 50 тисяч вояків за свій кошт, а імператор мав оплатити утримання війська. На цей момент уже 30 тисяч козаків готувалося вступити на службу за контрактом до Габсбургів В армію вдалось прийняти 5 тисяч козаків з очільниками Мочарським і Калиновським. З початку 1626 року під орудою полководця Паппенгайма вони воювали на півночі Італії. Посприяли з облогою Генуї, захистом Ломбардії та рейдами проти венеціанців. У війську Валленштайна в загонах барона Ді Дона служило 4 тисячі козаків. Щоправда, їх розпустили через проблеми з оплатою. Наступного разу Валленштайн зміг набрати лише 2 тисячі найманців.

Швеція — головний противник Габсбургів у війні — також намагалась найняти козаків. Для цього вона пропонувала союз Московщині, яка мала на той час деякий вплив на козаків. У лютому 1626 року шведи направили послів до запорожців. Проте зіткнулися з опором від московського царя. Наступне посольство в 1629 році також закінчилось невдачею.

Протягом польсько-шведської війни 1635 року поляки залучили козаків для боїв на морі. У литовському місті Юрбурзі збудували 30 чайок. Згодом під керівництвом полковника Вовка вони візьмуть на абордаж шведську ескадру й захоплять декілька кораблів. Потім вони ще кілька тижнів контролювали море, допоки за наказом польської сторони не припинили патрулювання.

У 1635 році у війну вступає Франція. Після цього за сприяння Речі Посполитої Габсбурги вербують ще 6 тисяч найманців. Але менше ніж за рік, у липні 1636 року, вони повстали через поразки в битвах і затримку платні.

Встигли козаки повоювати й на боці Франції

У 1644 році відбулась зустріч за участі військового писаря Війська Запорозького Богдана Хмельницького й посла Франції в Польщі. Останній описав результати в листі до кардинала Мазаріні так: «Козаки дуже відважні вояки, непогані вершники, досконалі піхотинці, які особливо здатні до захисту фортець… Що стосується служби козаків у його величності, то, якщо війни з турками не буде, Хмельницький готовий допомогти мені в цій справі». Тож на службу до короля Людовика XIV вступило 2400 козаків. Вони взяли участь у облозі фортеці Дюнкерк, яку тоді контролювали іспанці. Інколи історики припускають, що командувати загонами могли Іван Сірко й Богдан Хмельницький. Однак ці версії частіше спростовують.

Це далеко не всі пригоди козаків на різних театрах Тридцятирічної війни. Серед них можна відшукати як прагнення наживи, так і моменти звитяги й військової хитрості. Та про більшість подій збереглися тільки обривисті свідчення. Напевне можна сказати про мету участі.

Мета найманців — заробіток

Найманці воюють за плату, хай би чим вони це не прикривали. Їх приваблював лише дзвін монет. Тим паче, що отримували вони вдосталь. Зокрема, за контрактами від 1635 року козаки мали фіксовану платню. Простий найманець одержував щомісяця до 6 талерів, хорунжий — 50, капітан — 100, а їхній командир — 200 талерів. Також вони мали право брати в полон офіцерів, окрім вищих рангів, і просити за них викуп. За морські битви 1635 року козаки полковника Вовка отримали 15 тисяч золотих і трофеї. У контракті з Францією умови передбачали платню рядовому козаку 12 талерів на місяць, сотникам — 100 і полковникам — 120 талерів. Така платня була вкрай високою. Хоча бувало, що її затримували або ж взагалі не надавали, про що вже йшлося вище. Тоді козаки повставали й могли грабувати місцеве населення або рятувались від голодної смерті дезертирством.

У 1648 році Тридцятирічна війна закінчилася. Габсбурги програли.  Баланс сил у Європі змінився. Військова справа стала професією. А українські козаки вирушили на рідні терени з купою нового військового досвіду. Він стане в пригоді зовсім скоро. Кількість козаків у Тридцятирічній війні на боці Габсбургів оцінюють приблизно в 40 тисяч осіб, 6 тисяч з яких були реєстровими. Коли розгорнулася Національно-визвольна війна під проводом Хмельницького, вони радо приєднувались до походів проти поляків. Тепер найманцям довелося повоювати за себе.