Входження Криму до складу України в 1954 році. «Щедрий подарунок» чи історичне возз’єднання?

Передумови передачі Криму до складу України потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році. Через рік після злочинної депортації кримськотатарського народу, в червні 1945 р., совєти ліквідували автономію Криму як «недоцільну» й перетворили його на звичайну область у складі ррфср. За час війни населення Криму зменшилося вдвічі й у травні 1944 р. становило 780 тисяч осіб, а після депортації на півострові лишилося близько 500 тисяч мешканців. Таке різке скорочення населення призвело до економічної кризи, особливо у сфері сільськогосподарського виробництва. Комуністи пробували компенсувати це переселенням людності з інших місць срср, особливо з росії. Перша хвиля переселенців до Криму з глибинних областей росії не принесла бажаних наслідків. Люди з лісистої росії важко приживалися в Криму: не могли адаптуватися до степу й гірської місцевості. До того ж у Криму фактично не було ні води, ні електрики, ні опалення взимку, навіть житла не вистачало на всіх: опустілі будинки минулих репресованих господарів були вже зайняті, і приїжджим часто доводилося мешкати в хлівах та інших господарських приміщеннях. 

Навіть змушена трудова міграція не змогла суттєво покращити економічну ситуацію на півострові:

за девʼять років по закінченні війни жодна економічна галузь не повернулася до довоєнних показників. У 1954 р. порівняно з 1940 площа посівів у Криму була менша. З 30 наявних колгоспів лише 3 спромоглись освоїти польову й кормову сівозміни. За врожайністю всіх головних сільськогосподарських культур область у 1953 р. навіть не досягла довоєнного рівня. Станом на 1 січня 1954⁠⁠ р. площа садів складала 87 %, а виноградників — 79 % від рівня 1940 року. Тваринницькі ферми в більшості колгоспів і радгоспів Криму ввійшли в зиму 1953–54 рр. лише на 37 % забезпеченими кормами. План будування корівників і телятників у 1953 р. область виконала на 35 %, а пташників — на 43 %. В області бракувало понад 1100 тракторів. Сільське господарство Криму потерпало від гострої нестачі води. У 1953 р. область не виконала плану збору податків, недодавши в бюджет 6,060,000 карбованців. Украй занедбана була легка й харчова промисловість. У 1953 р. плану не виконало жодне підприємство цих галузей.

За повоєнний період удалося відновити лише трохи більше половини зруйнованих бойовими діями будівель, через що в 1940 р. на санаторне лікування Крим мав змогу прийняти понад 370 тис людей, а в 1954 р. — лише 250 тис. Тоді Каховська ГЕС усе ще будувалася, а без неї та її водосховища неможливо було збудувати Північно-Кримський канал, хоча рішення про його спорудження було ухвалене ще в 1950 р. Джерелами прісної води в Криму залишалися нечисленні ріки й сотні артезіанських свердловин — штучне коректування русел і буріння також шкодили місцевій екосистемі.

25 січня 1954 р. відбулося засідання Президії ЦК КПРС на чолі з Георгієм Маленковим, на якому був затверджений проєкт указу президії Верховної Ради срср про вихід Кримської області зі складу ррфср та її входження в склад УРСР. Його обґрунтували тим, що Україна й Крим мають тісні економічні, господарські й культурні зв’язки, і 5 лютого Рада Міністрів ррфср погодилася з цим рішенням. 19 лютого голова Президії Верховної Ради срср Климент Ворошилов і секретар Президії Верховної Ради срср Микола Пєгов (а не Микита Хрущов, як деякі вважають досі) підписали указ «Про передачу Кримської області зі складу ррфср до складу УРСР». Радянська влада офіційно пояснила цю постанову так: економіка Криму й України тісно пов’язані між собою, тож з географічних і економічних міркувань передача Кримської області до складу УРСР буде доцільна й в інтересах усього радянського союзу і скріпить «дружбу» України і росії (бо вони ж завжди мали спільну історію). Деякі дослідники вважають, що таким «щедрим» жестом нова радянська влада після смерті сталіна в 1953 р. хотіла «задобрити» УРСР — насправді ж це було прагматичним рішенням покласти на плечі працелюбних українців відновлення півострова. У 1954 р. почалася нова хвиля трудової міграції з України в Крим, і через це совєти скасували план переселення українців у Казахстан.

У червні того самого року конституція УРСР офіційно визнала розширення території: у перелік областей була додана Кримська.

Цікаво, що, хоча згідно з постановою Ради Міністрів срср 1948 р. Севастополь мав статус міста республіканського підпорядкування, він автоматично з усім півостровом перейшов до складу УРСР, бо його партійна організація підпорядковувалася Кримському обласному комітету. Крім того, відбулися зміни в адміністративному поділі Арабатської стрілки: раніше вона цілком належала Кримській області, але 3 березня 1955 р. указом президії ВР УРСР з Кримської до Херсонської області була передана її північна частина — Стрілківська і Щасливцевська сільські ради (це розмежування зберігається й дотепер).

У 1955 р. запрацювала перша турбіна Каховської ГЕС, а в 1957 р. розпочалося будування Північно-Кримського каналу. 17 жовтня 1963 р. вода з Дніпра перетнула Перекопський перешийок. 9 липня того самого року відбувся пленум Кримського промислового обкому КП України, на якому його секретар Микола Суркін відзвітував: за десятиліття випуск валової продукції збільшився в 3,4 рази, запрацювало 76 великих промислових об’єктів, у містах і селах збудовано будинків загальною площею понад 2,8 млн м², з’явилося 78 нових шкіл, де можуть навчатися на 38 тис. дітей більше, а ясла й дитсадки можуть прийняти ще 11,5 тис. малюків. Порівняно з 1953 р. виробництво м’яса збільшилося на 160 %, молока — у два рази, винограду — у 14 разів, а площі садів збільшились у 3 рази. На відпочинок і санаторне лікування в Крим приїхало на 1,5 млн більше осіб, а середню спеціальну й вищу освіту змогли отримати вдвічі більше осіб — 46 тис. і 30 тис. громадян відповідно.

Заявляючи про «щедрий подарунок» Україні, сьогодні чомусь ніхто з російських політиків не згадує про те, що в Криму наприкінці 1953 року було лише 3 хлібних магазини, 18 магазинів м’ясопродуктів, 8 — молочних, 2 — тканин, 9 — взуття, 5 — будівельних матеріалів і 28 книжкових крамниць. Як бачимо, спочатку московська влада знищила корінне населення Криму, його традиції і пам’ять про нього на його землі, а потім стала переконувати, що відновлення півострова відбулося саме завдяки їй.