Херсон — це Україна. Як Херсонщина обрала український шлях під час революції 1917–1921 рр.

На початку березня 1917 до Херсона надійшла звістка: режим царя повалено, а влада перейшла до Тимчасового уряду. У місті стали відбуватися зміни: імперську поліцію розпущено, натомість створено міліцію, з херсонської тюрми звільнено більше 1700 політичних в’язнів, почали з’являтися численні організації представників різних професій, віросповідань, національностей, політичних уподобань: тепер стосовно цього утисків не було.

Зокрема, 5 березня в місцевій газеті «Рідний край» Нестор Малеча, керівник ланки Української соціал-демократичної робітничої партії в Херсоні, опублікував оголошення із закликом до свідомих українців зібратися за адресою Соборна, 36 у будинку гласного міської Думи й мецената Петра Соколова — так 19 березня було засноване політично-просвітницьке товариство «Українська хата». До його комітету ввійшли громадські й літературні діячі Микола Чернявський, Нестор Малеча, Андрій Грабенко. Через кілька днів вони скликали установчі збори, на яких затвердили Тимчасову раду і статут. «Українська хата» розвивала українські школи, бібліотеки, книгарні, ЗМІ, а також проводила курси, лекції, концерти, спрямовані на пробудження національної свідомості херсонців.

Масштабною подією стала ініційована «Українською хатою» Українська маніфестація 16 квітня 1917 — багатотисячна хода херсонців на знак підтримки ідеї української автономії, хоч і в російській державі, бо люди надіялися, що вона обере демократичний шлях.

Містяни убралися в національний одяг, співали українські пісні, викрикували гасла «Автономія Україні», «Нехай живе вільна Україна», «У рідній школі — рідна мова», «У вільній Україні — українське військо», священнослужителі провели панахиду за Тарасом Шевченком і Богданом Хмельницьким, а новоспечений міський голова Євген Яковенко вперше звернувся до місцевих жителів українською мовою.

6–8 травня (23–25 квітня за старим стилем) у Херсоні відбувся з’їзд селян Херсонської, Таврійської та Катеринославської губерній — понад 1000 делегатів підтримали Українську Центральну Раду в її прагненні бути національно-територіальною автономією в складі нової росії. Уже через місяць УЦР видала свій Перший універсал, яким затвердила цю ідею, і відразу після цього органом влади в Херсоні проголошено українську губернську раду на чолі з педагогом, богословом і політиком Володимиром Чехівським.

Незабаром відбулися перші вільні вибори в органи міського самоврядування, яким передували численні мирні мітинги прихильників кількох десятків різних легалізованих партій, серед яких були есери, більшовики, меншовики та ін. За результатами лідерами стали соціалісти. Коли ж стосунки між Центральною радою і Тимчасовим урядом росії загострилися, херсонці виступили на боці Києва з чіткою проукраїнською позицією. Про це свідчать збори й виступи, зокрема віче робітників заводу машинобудування ім. Гуревича (нині — Петровського) 7 вересня (25 серпня) 1917: вони виступили проти інструкції Тимчасового уряду до УЦР, що вимагала від Києва обмежити свої повноваження і «задовольнитися» кількома губерніями, серед яких Херсонської не було. Незабаром Херсонська повітова рада селянських депутатів одноголосно затвердила постанову: «домагатись приєднання Херсонщини до автономної України». Третім Універсалом УЦР проголосила УНР, у склад якої ввійшла вся нинішня Херсонщина.

Після більшовицького перевороту в росії події на політичній арені загострилися: з ініціативи політичного діяча Зиновія Висоцького в Херсоні утворено Революційну раду, яка мала на меті об’єднати всі місцеві партії під єдиною проукраїнською позицією, але комуністи цього не підтримали. У січні 1918 червоні захопили владу в місті і встановили «революційний порядок» — узяли під контроль підприємства й органи самоврядування, заборонили або обмежили діяльність українських, єврейських, вірменських та інших національних організацій, а містяни стали боятися відвідувати культурні заходи, де лунала українська мова, через страх розстрілу.

У березні почалися криваві бої за Херсон, і вже наприкінці квітня Українським Січовим Стрільцям із загонами союзних військ Австро-Угорщини і Німеччини вдалося звільнити місто від червоних і їхніх поплічників. 

Наступні вісім місяців Україну, в тому числі й Херсонщину, очолював гетьман Павло Скоропадський. З одного боку, зберігалася двомовність (газети, освіта, документація були і російською, і українською), у «Просвіти», яка ще взимку асимілювала «Українську хату», конфіскували приміщення, допуск у їхні офіси був лише за посвідченням, їм не довіряли деякі ЗМІ і зросійщене населення.  З другого — відновлювалися зруйновані через бойові дії будинки, державні установи, відкривалися дитсадки, гуртки, школи по всій Херсонщині з ініціативи тієї самої «Просвіти», попри перелічені утиски. У липні в Олександрівському парку (нині Шевченківський) навіть пройшов «Сорочинський ярмарок» української культури, який відвідали сотні людей, а кошти, зібрані на ньому, пішли на освітні проєкти «Просвіти».

У грудні 1918 р. повалено Гетьманат Скоропадського, і до влади стала Директорія УНР на чолі з Володимиром Винниченком.  У Херсоні не минулося без сутичок і страйків з боку більшовиків, але вже 21 грудня в місті відбулася нарада всіх партій, на якій усі підтримали верховенство Директорії, у тому числі соціалісти.

1919 рік пройшов у боротьбі за Херсонщину між різними силами. У січні тут висадилися війська Антанти (французи, британці й греки), анархісти й більшовики стали діяти підпільно і здобували все більше прихильників серед селян. До кінця літа влада в регіоні переходила то до червоноармійців, то до Директорії з її союзниками кілька разів, у серпні Херсонщину захопили війська Денікіна, і наступні місяці повстанські загони, в тому числі махновці, в різних куточках області вели проти білих криваві бої, в яких гинули тисячі українців. У лютому 1920 р. червоним удалось остаточно закріпитися на Херсонщині.

Увесь цей час, попри зміни влади й бойові дії, херсонська «Просвіта» намагалася працювати:

проводила заходи для дітей, курси українознавства, навіть їздила з виставами й концертами по селах. Однак з приходом радянської влади стало важче: спочатку совʼєти заборонили заможним людям брати участь у діяльності «Просвіти», потім перетворили її на «Політосвіту», що мала пропагувати ідеї комунізму, а з кінця 1920-х рр. розпочали репресії щодо «неблагонадійних» просвітницьких діячів Херсонщини.