Міф навколо найвідомішої фотографії радянських часів: прапор над Рейхстаґом

Євген Халдей. Той самий фотограф, що створив одну з найвідоміших фотографій ХХ століття.

Камера фотографа зафіксувала дещо більше, ніж просто прапор: вона зафіксувала те, з чого робилася радянська пропаганда. Насамперед для кращого розуміння познайомимо вас із біографію фотографа, а відтак перейдемо до історії викриття міфу.

Євген Халдей народився в 1916 році в єврейській сім’ї в Донецьку (тоді Юзівка). У 1918 році погромники застрелили його матір. Куля, що вбила її, пройшла наскрізь і зупинилась у тілі дворічного Євгена. Його життя врятував місцевий лікар. Дитинство Халдея було бідне. У 13 років йому довелося покинути школу і влаштуватися на завод. Проте, на відміну від багатьох ровесників, він став фотографом, а не робітником. Свою першу фотокамеру він сконструював з окулярів та іншого приладдя, що було під рукою. Кар’єру фотографа Євген розпочав, коли йому було 16 років. Карʼєра пішла вгору в 1930-х роках. Халдей знімав «героя соціалістичної праці» Стаханова, радянських вождів, будування ДніпроГЕС, усю війну від першого до останнього дня, Потсдамську конференцію, Нюрнберзький процес. У 1930-х роках молодий фотограф подорожував Україною з агітбригадами, що займалися колективізацією. З цієї доби на виставку потрапили портрети вгодованих комбайнерів та трактористки Паші Ангеліної, що мали на меті показати «заможне життя» селян. 

Як воєнного фотографа Євгена в 1941 році мобілізували на фронт, проте верхівка наказала тримати його в цілковитій безпеці.

На той час припадають його найкращі роботи. Серед них найвідомішою є світлина радянського прапора над Райхстаґом. Фотограф Халдей зробив її 2 травня 1945 року, після того як у Берліні закінчилися бої. 

Ідея фотографії з’явилася ще в 1944 році, після взяття Севастополя. Євген, гуляючи вулицями, випадково натрапив на листівку, яку, найімовірніше, загубив німецький солдат під час відступу. На листівці були зображені мешканці Берліна, які біля Бранденбурзьких воріт у 1871 році вітали прусську армію після переможної війни з Францією. А втім, у процесі дослідження ми виявили, що існує інша версія появи цієї ідеї: у взятому важкими боями Будапешті хтось дав Халдею газету зі знімком знаменитого американського фотожурналіста Джо Розенталя. На дуже динамічній світлині американські морські піхотинці встановлюють прапор на острові Іводзіма, взятому після вкрай запеклих боїв.

Хоч існують дві цікаві версії виникнення ідеї фотографії, одне відомо напевно: Халдей хотів повторити фотографію, коли червоногвардійці ввійдуть у столицю Німеччини.

Хрестоматійна радянська світлина «Установлення прапора над Райхсаґом» була інсценізацією від початку і до самісінького кінця. Халдея, який наприкінці війни був у Відні, викликали до Москви і відправили до Берліна. Інші воєнні фотографи, які були в Берліні, за словами Халдея, тільки пили і не посилали нічого до Москви.

Для початку Євген Халдей украв з московського офісу своєї газети червону скатертину й попросив свого дядька-кравця зшити з неї прапор. У Берліні він запропонував кільком червоногвардійцям позувати на даху Райхстаґу. Зі знімків фотограф вибрав той, де на фото солдата з прапором підтримує знизу радянський офіцер. Після видрукування фото стало видно, що в офіцера на обох руках було по німецькому годиннику. 

Годинники на той час для радянської людини були навіть більшим предметом розкоші, ніж у наші дні автомобіль. Не дивно, що кожний боєць прагнув розжитися таким добром. Під час редакції фото зайвий німецький годинник Халдей витер на негативі голкою, щоб не показати міжнародній спільноті мародерства радянських військ у Берліні. Також Халдей на фотографію наклав дим, ніби вуличні бої ще тривали.

Знімок відправили в Кремль та показали Сталіну. Проте диктатор запитав, хто зображений, і після відповіді, що це були росіянин та українець, Сталін відказав, що українця не повинно бути на фото. Відтоді ця фотографія відома всім, хто виріс в СРСР, під назвою «Єгоров і Кантарія підіймають прапор над Райхстаґом». Міф про цю фотографію поширювався десятиліттями, аж до нашого часу. Цей приклад доводить, що Сталін підкреслював вирішальну роль росіян у перемозі над Гітлером і викреслював українців з історії боротьби. 

Американський журналіст Едґар Сноу після відвідин України в 1945 році заявив про обурливу несправедливість. В одному зі своїх репортажів писав:

«Те, що дехто намагається зобразити як “російську славу”, було перш за все українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, завданих своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі».

Ця історія нам показує: російська історіографія збудована на крадіжках і фальсифікаціях, таких як украдена скатертина, прибраний годинник і викреслений з історії українець. Проте це не єдиний випадок. Наприклад, Сталін викреслив зі списку нагороджених лейтенанта Ільченка, який у битві під Сталінградом полонив німецького фельдмаршала. Аргумент Сталіна був простий: «Фельдмаршала може полонити щонайменше маршал, а не якийсь хохол».