Перша хвиля: 1783-1800 рр 

Після першого поділу Речі Посполитої у 1772 році, через два роки у 1774 році, після чергової війни з Туреччиною Росія приєднує до себе Крим і північночорноморські степи. Вже 1783 року останній хан Шагін-Гірей зрікся престолу і був засланий до Воронежа, а згодом до Калуги. Того ж року 19 квітня імператриця Катерина ІІ своїм маніфестом оголосила про ліквідацію Кримського ханства і приєднання Криму, Тамані та Кубані до Росії. У своєму маніфесті Катерина ІІ обіцяла кримським татарам і всім мешканцям півострова найрізноманітніші блага. 1785 році вона оголосила, що південні степи не знатимуть кріпацтва.

Насправді ж усе було дзеркально протилежним. Уже з 1783-1791 років близько 100 тисяч татар перебралися до Туреччини, побоюючись репресій нової влади. Їхнє побоювання виявились не марні: загарбавши Крим, російська влада вдалася до утисків кримських татар, руйнування їхніх будинків, мечетей і цвинтарів, паління книг та нищення інших пам’яток культури. До 1800 року російський уряд відібрав у кримських татар і роздав російським аристократам 350 тисяч десятин найкращої кримської землі. Нові землевласники переселяли до своїх кримських маєтків селян зі Центральної Росії. Катерина ІІ закликала селитися у степові райони колоністів з-за кордону, насамперед німцям. Цієї політичної лінії дотримувалися й після її смерті аж до 1820-х років. Російський уряд також дозволив селитися на півострові відставним російським солдатам.

Відтак ще вирубалися ліси у передгір‘ях, передусім поблизу Севастополя, що стало першою в історії рукотворною екологічною катастрофою у Криму.

Друга хвиля: 1800-1880 рр.

Протягом ХІХ ст. еміграція татар із Криму мала масовий, хоч і не завжди добровільний характер. Так, під час Кримської війни, багато з них було виселено під контекстом їхньої колаборації з Туреччиною. Є чимало свідчень того, як на татар буквально полювали російські солдати, грабуючи і піддаючи побиттю, тоді як російські офіцери палили татарські села і забирали татарські землі. Наказ імператора Олександра ІІ  був виконаний частково – на заваді став брак транспортних засобів. Утім, з багатого Південного узбережжя кримських татар виселили практично всіх татар. Самі кримські татари називають час 1780-1880-ті “чорним століттям “

До цього варто додати, що імператор Олександр ІІ, якого сучасна російська історіографія виставляє великим «лібералом» і «реформатором», виношував плани тотальної депортації кримськотатарського народу до Оренбурзької губернії.  Саме за нього розгорнулися масштабні акції проти кримських татар. 

Як результат частка кримських татар серед населення півострову зменшилась з 83% у 1783-му до 34,1% у 1897 році. У середині ХІХ ст. вони становили 100 тисяч.

І, що не менш важливо, у повному занепаді перебувала освіта; російські пани були менш освічені навіть за кримських. За добу незалежності у Кримському ханаті була висока культура. Як пише сучасний французький мислитель Ален Безансон, «у той час, як у Кремлі розважалися спогляданням того, як ведмідь танцює на розпеченому листі заліза, у Бахчисараї при ханському дворі грали комедії Мольєра».

Третя хвиля: 1918-1988

Поряд з українським, розвивалось й кримськотатарське відродження, яке почалося наприкінці ХІХ століття. Рух став наслідком формування принципово нової генерації інтелігенції та молоді. Революція 1917 року призвела до проголошення незалежності Криму. Але з “кримським питанням” не хотіли рахуватись як «білі», так і «червоні». Під час бойових дій, які велися на півострові, обома сторонами були знищені тисячі кримських татар; а голод 1921-22 років призвів до смерті приблизно 15% усього народу.

Після остаточного утвердження радянської влади в Криму, вона проголосила принципи рівності націй, але, як і за царських часів, це була тільки завуальованість. В 1920-1930-х кримськотатарський народ, передусім його інтелігенція, стає жертвою масових репресій. Та найстрашніше було через 10 років. Це була депортація всього народу під час Другої світової війни.

Йосип Сталін почав приписувати зраду не окремим представникам, а цілим народам. Так 11 травня 1944 року Державний Комітет Оборони прийняв постанову про виселення кримських татар із Кримської АРСР в Узбецьку РСР. Рішення мотивувалось тим, що кримські татари нібито співпрацювали з німцями. Вже наступного дня, 12 травня, радянська армія зайняла всю територію Криму, а в ніч на 18 травня підрозділи НКВД розпочали так звану «спецоперацію», в ході якої з Криму до Узбекистану, Казахстану, Марійської автономної республіки та шести областей Росії за 2 доби була вивезена 191 тисяча кримських татар. А 2 червня була додаткова постанова про виселення 37 тисяч “німецьких посібників” із числа кримських болгар, греків і верменів. 

Перевезення людей залізницею у товарних вагонах супроводжувалося  масовою загибеллю дітей, старих та хворих. У місцях висилки депортовані отримували статус «спецпереселенців», вони мешкали у резерваціях – так званих «спецпоселеннях», їх примущували працювати на лісозаготівлях, на будівництві, у копальнях, колгоспах та радгоспах.  Виїзд депортованих за межі «спецпоселення» без дозволу «спецкомендатури» вважався втечею і карався двадцятьма роками каторги. 

Загалом з Криму було виселено 225 тисяч осіб, за різними даними у перші роки життя на поселеннях загинуло від 42,5% – 50% вивезених людей.

На звільнені від кримських татар землі упродовж осені 1944 року були переселені 64 тисячі селян з Росії. Щоб затерти історичну пам’ять про кримських татар, влада вдалася до так званої «детатаризації» Криму, під час якої перейменувала на півострові близько 900 татарських населених пунктів.

Зараз Росія як і 200 років тому веде проти кримських татар війну на знищення, так само як і проти ряду інших народів. З 2014 року росіяни вчиняють ті ж злочини, що й раніше, зокрема кримські татари зараз під загрозою повного зникнення. Варто не забувати про російські злочини, а поширювати та донести міжнародній спільноті.