Єдине кохання в житті Івана Котляревського

Наша історія починається в 1780 році

Іван Котляревський вчиться в Полтавській духовній семінарії. 9 років навчання пролетіли непомітно: здібний юнак любив писати вірші, малювати, грати на скрипці, мав дар до розповідей, зокрема гумористичних. Потім з 1789 по 1793 рік він, як один з найталановитіших учнів, працює канцеляристом, проте розуміє, що це не його. Він хотів писати, доносити думку до навколишніх, духовна праця не була покликанням Івана, а тому залишивши Полтавську семінарію, хлопець, аби заробити кошти, починає працювати домашнім вчителем. 25-річний Іван переїздить у місто Золотоноша Черкаської області й наймається до багатого місцевого землевласника Герасима Семеновича. Той виділяє молодому педагогу окрему кімнату з меблями.

20-річна красуня Марія

Разом з Герасимом у будинку бідною родичкою живе ще одна дівчина — 20-річна красуня Марія. Вона одразу припадає до душі письменнику. Поки Котляревський учить науки дітей землевласника, його кімнату прибирає чорноока покоївка Марія. Повертаючись з уроків, Іван нерідко зустрічає її. Пізніше він починає потроху вчити дівчину читати і писати. Марія, будучи доволі розумною, швидко опановує ці вміння.

А якось одного разу Іван відчинив свою шухляду письмового столу, аби дописати вірш, і раптово виявив, що його цінні папери з віршами зникли. Зажурений, він сів на ліжко і промовив: «Де ж вони, там моя душа…»

Проте поезію таки знайшли. Виявляється, через свою допитливість Марія заглянула до шухляди Котляревського і дістала звідти аркуші паперу, повністю списані дрібним почерком. Сівши за будинком на галявині, дівчина почала розглядати роботи Івана і яким же було її здивування, коли у прекрасних рядках вона впізнавала себе.

Після цього Іван і Марія відкрито говорили про свої почуття одне одному, між ними зародилось кохання, яке тривало приблизно 2 чи 3 роки, їх часто бачили разом. Хлопець захотів одружитися з Марією. Котляревський звернувся з цим проханням до господаря будинку, проте той його розчарував. Власник маєтку знав про почуття між закоханими, але не міг нічим зарадити – Марію він вже пообіцяв якомусь військовому вдівцю. Були навіть проведені заручини і землевласник планував відпустити дівчину на волю. 

Розповівши про це, Герасим сумно мовив: 

«Журюсь за тебе, а справа, братику, непоправна. Прости, пане Іване, та все ж правду тобі сказав». Котляревський дуже важко сприйняв такий удар долі — на наступний же день зібрав речі і поїхав геть. Через рік, напередодні весілля Марії, Котляревський відправив їй лист, зміст якого, на жаль, залишається невідомим, проте він точно містив інформацію про причину несподіваного відʼїзду вчителя. Також до нього додавались нова адреса поета і золота каблучка з написом «На пам’ять від кадета Котляревського».

Будинок Котляревського у Полтаві. Малюнок Тараса Шевченка

До речі, щодо кадета. Дослідники сходяться на думці, що саме через нещасливе кохання Іван пішов служити у Сіверський карабінерний полк. Прапорщик Котляревський часто їздив з місця на місце, чув багато розмов. В одній з таких він почув цікаву історію про те, як із панського маєтку в Золотоноші якийсь гульвіса-поручик викрав чорнооку красуню кріпачку. Сумнівів не було – чорноока красуня кріпачка була Марія. Виявилось, що той гульвіса служив з письменником в одному полку й Іван впізнав його. Ще за часів вчителювання той приходив до поміщика з Золотоноші та брехнею і підлабузництвом змусив його видати за себе Марію.

Історія закінчилась сумно: 

У дівчини був любчик, себто Іван, і дізнавшись про злий план свого господаря, вона у розпачі спробувала накласти на себе руки, проте вижила. Зажурена, колишня покоївка втекла в Чорногірський монастир і все життя прожила там, ставши черницею.

Почувши про Марію і чоловіка, який зламав їй долю, Котляревський вирішив викликати негідника на дуель, той погодився. Перший постріл суперника був невдалий: він промахнувся, а ось Котляревський без проблем з першого разу влучив і тяжко поранив гульвісу. Цікаво, що за організацію дуелі командир полку повинен був покарати Івана, але натомість чоловіка підвищили у званні через його творчість. На той момент поема «Енеїда» стала справжнім хітом, а тому навіть командир хотів, щоб письменник швидше її закінчив і дав прочитати.

Після закінчення служби, Іван спорудив будинок, проте  затишку і любові в ньому ніколи не було. Не було в будинку і вмілої господині, якщо не враховувати економку Мотрону, якій Котляревський і заповів садибу. Чоловік жив самітником і відлюдником.

Дослідники стверджують, що до молодого Котляревського залицялось багато панночок, адже чоловік був освічений і статний, та Іван ніколи не відповідав їм взаємністю: серце поета назавжди забрала Марійка.

Пізніше Наталка Полтавка проспіваю від обличчя Марії:

Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!

Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку.

Спіши, милий, спаси мене од лютой напасті!

За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.

Невідоме кохання

Ще один обʼєкт кохання Іван так і не знайшов, але варто згадати про ще одну жінку, яка займала не останнє місце в житті поета. Варвара Рєпніна була хорошою подругою Котляревського, вона врятувала письменника від каторги і замовила у нього переклад творів французьких авторів, які на той час мали успіх. Котляревський віддано перекладав три томи по 500 сторінок цілих 15 років і закінчив лише за кілька місяців до своєї смерті.

Рєпніна Варвара Миколаївна

Авторка: Єлизавета Гомон

Редакторка: Марія Влох

Дизайнер: Денис Василенко

Дата публікації: 21 Серпня 2023

Читайте також: