«Вони обстрілювали самі себе», або як радянська армія воювала сама із собою в 1939 році

У Вересневій війні радянський союз здобув певний досвід, але не зовсім…

Наприклад, у практиці здійснення бліцкригів та швидкого просування значними силами військ, оточення та ліквідації великих угруповань противника, успішного досвіду подолання укріплених районів на заході України. Так, є позитивний бік. Але водночас керівництво  допустило серйозні прорахунки у підготовці червоної армії. Організація штабної роботи не забезпечувала сталого управління, оскільки швидке пересування військ, часта зміна місць дислокації командних пунктів призводила до порушень зв’язку в ланках від полку до фронту включно. Незадовільно підготовлені зв’язківці не могли впоратися зі своїми завданнями. Брак належної взаємодії між різними родами військ, зокрема повітряними й наземними силами, призводив до обстрілів авіацією своєї ж піхоти, на що татак само відповідала вогнем. Але розгляньмо конкретні приклади:

Уже 17 вересня «сталінські соколи» обстріляли колону 80-го стрілецького корпусу, внаслідок чого було поранено 5 осіб. Наступного дня, 18 вересня, червоноармійці 60-ї стрілецької дивізії розпочали вогонь по своєму ж літаку, сплутавши його з польським — у результаті чого пілот зазнав поранень. На третій день «героїчного визволення» у районі Комарова  частини 9-ї кавдивізії обстріляли літак зв’язку — машина впала, льотчик лейтенант Бєлов загинув, а начальник 2-го відділу штабу Південної групи військ майор Хлєбников був поранений.

Лише в перші дні радянської кампанії 6 розвідувальних і зв’язкових літаків з авіації Південної групи було збито чи пошкоджено

Власне, варто згадати, що поляки не відігравали ролі в знищенні авіації срср, адже польські повітряні сили ще на початку війни було знищено німецькими люфтваффе. Так чи інакше, але все ж впадає у вічі низький рівень підготовки пілотів «могутньої держави».

17 вересня 1939 року., внаслідок втрати орієнтації й закінчення пального, бомбардувальник СБ зі складу 18-го авіаполку Білоруського фронту був змушений приземлитися в тилу противника. Причому командир екіпажу Говоров приземлився вкрай невдало — унаслідок різкого пікірування з кабіни літака випав стрілець-радист Шандуров, який, не маючи парашута, загинув. Льотчик Говоров і штурман Єрьомін, за свідченнями селян, «маючи кулемети й особисту зброю, ганебно здалися в полон місцевому поміщикові». З приходом червоної армії їх звільнили з Віленської в’язниці, де опинилися пілоти-невдахи, після чого Говорова негайно заарештували.

«Не на висоті» виявилися й сухопутні сили

Документація військових тих часів рясніла повідомленнями про відверто низьку ефективність ведення бойових дій, численні випадки паніки й дезорганізації в частинах червоної армії, що нерідко призводило не тільки до втечі, але й до перестрілок між своїми ж піхотними, кавалерійськими, артилерійськими й танковими підрозділами. Це пояснювалося ще й загалом слабкою підготовкою особового складу, значну частину якого становили призовники, а також незадовільним керівництвом військами з боку командування.

Давалися взнаки й відсутність досвіду та прірва в бойовій підготовці. Хоча радянські війська рухалися, майже не зустрічаючи серйозного опору з боку поляків, нервове напруження було інтенсивним. Випадковий постріл, здійснений політруком Антоновим із 23-ї кавалерійської дивізії (йому здалося, що він бачить ворога) призвів до перестрілки між своїми ж військами, унаслідок чого загинуло 2 і було поранено 3 осіб.

Підстави нервуватися, безумовно, були:

Частини червоної армії просувалися довгими колонами з інтервалом 10–15 км. Зазвичай вони розтягувалися й відривалися від штабів, втрачали зв’язок із сусідами, а подекуди й орієнтацію на місцевості. Командири не знали, де саме вони перебувають і що відбувається довкола. У «розриви» між радянськими військами інколи просочувалися польські підрозділи, які своєю появою та обстрілами спричиняли паніку. Під час одного такого інциденту начальник хімслужби Підлужний розпочав хаотичну стрільбу з особистої зброї, поранивши в голову політрука роти.

Військовослужбовці допускалися помилок, які коштували їм життя

Червоноармієць 87-ї стрілецької дивізії Антонюк під час бою дезорієнтувався, прийнявши поляків за своїх, за що був звинувачений у зраді Батьківщини й переході на бік ворога та згодом розстріляний. Таке траплялося часто. Наприклад, 20 вересня червоноармієць 1-ї стрілецько-кулеметної бригади помилково обстріляв радянський гусеничний тягач. Унаслідок інциденту водій машини загинув, 2 бійців зазнали поранень. На тому-таки Українському фронті на день раніше, 19 вересня, у перестрілці між підрозділами стрілецьких дивізій, загинуло 12 і було поранено 25 осіб. Того ж дня внаслідок безладного вогню лише в 96-му стрілецькому полку було вбито 13 і поранено 27 осіб. Такі ж випадки траплялися й у частинах Білоруського фронту. Наприклад, у ніч на 19 вересня в районі містечок Красне та Молодечно, хтось пустив чутку, що в атаку перейшов польський кавалерійський ескадрон. Через паніку зчинилася рушнично-кулеметна перестрілка між військовослужбовцями зенітних дивізіонів 64-го стрілецького полку й 16-го стрілецького корпусу, урешті загинуло 9 і було поранено 20 осіб.

Винними в подібних інцидентах нерідко були й самі червоні командири. Свої ж війська атакувала частина під орудою комполку Дегтярьова. Останній збився з визначеного маршруту, через що його підлеглі раптом побачили перед собою радянський танк, який вони прийняли за ворожий. Командир наказав вивести на пряме наведення протитанкові гармати й розстріляти «польську» машину. Баштовий стрілець зазнав важких поранень, згодом загинув і сам командир та політрук. 

У будь-якому разі це — лише мала частина спогадів. І не лише з одного польського фронту, де наступав «сталінський соціалізм». Військова документація містить чимало таких прикладів як під час Японської, Фінської, так і Румунських кампаній.

Порушені питання є не менш цікавими, тож ви можете написати в коментарях, чи хотіли би бачити в майбутньому дописи на цю тему!