Володимир Хавкін: одесит, який винайшов вакцину від холери й чуми

Володимир Хавкін — 15 березня 1860 року, Одеса, бідна багатодітна єврейська родина

У пошуках кращого життя сімʼя переїхала в Бердянськ, де хлопчик закінчив єврейську школу й гімназію. У 1879 році почав навчатися на фізико-математичному факультеті Імператорського Новоросійського університету. Натхненний працями Мечникова й інших видатних дослідників, Хавкін зрозумів, що хоче присвятити своє життя науці. До речі, той же Мечников, легендарний український дослідник, став для молодого науковця керівником.

Та часи були буремні, зʼявлялося багато революційних рухів, виникали повстання, тож Хавкін не міг стояти осторонь. Так, він захищав Єврейський квартал від погромів, приєднався до народовольців, потім до «Чорного переділу» — таємної революційної організації народників. На 8 років хлопець потрапив під нагляд поліції, яка вважала його небезпечним елементом через народницькі погляди.

У 1881 році Володимира вигнали з університету

Лише завдяки впливу Мечникова він зміг повернутись. Проте зірка щастя знову не засвітила — через рік Володимира було виключено з університету. Після відрахування Хавкін займався репетиторством і вже в 1884 році, за заступництва Мечникова, він екстерном склав усі іспити й захистив дисертацію на звання кандидата природничих наук. Незважаючи на досягнення, Володимиру було важко знайти роботу. Єдиним доступним варіантом була посада препаратора в музеї. Отримував він небагато, проте мав можливість ставити досліди.

Цікаво те, що життя чоловіка стало б простішим і він би мав більше перспектив, якби прийняв православну віру, однак до кінця життя дослідник сповідував юдаїзм і написав декілька праць на цю тему. До того ж він не відмовлявся від своїх революційних поглядів і критикував владу, тому бунтівному єврею про розвиток і карʼєру в Російській імперії можна було й не мріяти.

У 1888 році науковець переїжджає до Швейцарії

Пізніше, за запрошенням давнього друга й вчителя Мечникова, він працюватиме в Парижі. Метою досліджень вчений обрав холерний вібріон, не звертаючи уваги на кепкування старших бактеріологів. На той час «зірки» медицини не вірили, що саме ця бактерія є збудником хвороби, ба більше — Мечников демонстративно пив воду з нею і дивом не захворів. До того ж медики не вірили, що від холери, яка розвивається в кишківнику, може врятувати підшкірна вакцина. Цілих три роки Володимир працював над своїм проєктом і, зрештою, встановив інфекційну природу холери й винайшов протихолерну вакцину. Важливо те, що до винайдення антибіотиків ці вакцини залишалися єдиним засобом боротьби з хворобою.

Перші досліди від 18 липня 1892 року вчений ставив на собі

Чоловік створив вакцину, що викликала дуже хворобливі симптоми, далі вводив собі препарат зі збудниками холери, які нейтралізовувалися протягом доби. Також він перевірив вакцину на двох добровольцях і лише після експериментального успіху звістка про нові ліки розлетілась у пресі. Відомий німецький бактеріолог Роберт Кох публічно заявив про вакцину Володимира: «Це занадто чудово, щоби бути правдою».

Просувати свій винахід вчений вирішив і в Російській імперії, де епідемія холери вирувала й виникали холерні бунти, і в Європі. Однак ані там, ані там на вакцину й вченого не зважали, навіть тоді, коли той, щоби довести безпечність процедури, вакцинував сам себе. Зацікавилася розробкою лише Велика Британія через поширення хвороби в Індії. Так Володимира було відряджено до індійського міста Калькутти(нині Колката).

Проте й тут Володимир зіштовхнувся зі складнощами: релігія населення Індії, індуїзм, забороняла використання препаратів, зроблених на тваринній основі. Та, попри складнощі, після привселюдного введення вакцини самому собі вченому вдалось вакцинувати 42 тисячі осіб.

Показники захворюваності й смертності різко знизилися

Хавкін отримав звання «махатми» й «Білого цілителя», тобто національного героя, який врятував не лише Індію, а й увесь світ. Лабораторія, де виготовляли вакцину, згодом перетворилася на бактеріологічний інститут імені видатного одесита в Мумбаї — The Haffkine Institute for Training, Research and Testing. Зараз Інститут Хавкіна є найбільшим у Південній і Південно-Східній Азії дослідним центром із бактеріології та епідеміології. Також у Мумбаї встановлено пам’ятник вченому.

Серед відомих особистостей, які зробили собі вакцину Хавкіна, був індійський державний і політичний діяч Махатма Ганді

Володимир усе життя відмовлявся від премій, бо вважав набільшою нагородою врятовані життя. Однак була така нагорода, не прийняти яку він не міг. У 1897 році королева Вікторія особисто влаштувала прийом на честь вченого й нагородила чоловіка Орденом Індійської імперії — одним із найвищих у Великій Британії.

Володимир не мав ані дружини, ані дітей, мешкав у готелях. Він вів щоденник декількома мовами, роблячи записи по 5 сторінок на день щонайменше, любив читати, жив скромно й купував лише необхідне, при тому, що коштів мав багато. Через свій відлюдькуватий характер Хавкін рідко з’являвся на публіці, а гроші здебільшого витрачав на анонімну допомогу благодійним організаціям і товариствам.

У 1907 році бактеріолог втретє поїхав в Індію. Там, у Бомбеї, він займався дослідженнями. Пізніше працював в Англії і Франції, а під час Першої світової війни організовував вакцинацію британських військовослужбовців.

В останні роки життя

Володимир, як і завжди, вів аскетичний спосіб життя, займався благодійністю і релігійними студіями, беручи участь у роботі єврейських організацій. У 1927 році він ненадовго приїхав до Одеси, хоча на той час був дуже хворим. Друг науковця Гілель Яфе згадував: «У нього були сильні серцеві напади, і він повинен був остерігатися будь-якого різкого руху. Але до цього свого стану він ставився з веселою іронією. На близьку смерть він дивився очима генія і надлюдини — без скорботи й страху, як на щось цілком природне та неминуче».

Володимир помер 28 жовтня 1930 року в швейцарському місті Лозанна. Після його смерті було виявлено, що чоловік мав на рахунку 300 тисяч доларів, які він заповів на благодійність обдарованим студентам.