«Великих і маленьких культур не існує» — інтерв’ю з Маріам Найем

Маріям, як ви вважаєте, як змінилися цінності українців за останні десять років російсько-української війни й наскільки міцно українці об’єднані сьогодні?

Певні зміни вносились на рівні законодавства й це дуже сильно впливало на суспільство. Тобто на рівень українського продукту, на рівень підтримки українського продукту, звісно, не в усіх сферах, але загалом. Це вплинуло на те, що ми як суспільство занурені в українськість більше, ніж десять років тому. Кажуть, що в кризові моменти люди об’єднуються, а як тільки настає період адаптації — починають трошки віддалятись одне від одного. Тому я насправді більше думаю про те, що ми точно об’єднані — зараз це наш спосіб виживання. 

Під час яких знакових дат ви особисто відчуваєте спазм пам’яті й що є для вас тригером цього відчуття?

Спазм пам’яті, він є колективний, коли начебто просто якась дата, але на рівні країни, суспільства це важлива дата. І тоді так от викликає, це може викликати цю реакцію мовчання, небажання якось реагувати, тому що якийсь ступор усередині. Усі дати зараз тригерні, тому що ти краще розумієш цю тяглість, незалежно — це день пам’яті жертв Голодоморів чи річниця Революції гідності. Це ще раз демонструє цю історичну тяглість, нагадує тобі, скільки насправді людей померло через одну й ту саму проблему, це дуже сильно дає відчуття певного спазму, що це все повторюється.

Чому на вашу думку вивчати історію важливо й необхідно?

З позиції, що треба вчити історію, щоб не повторювати помилок минулого. Але в суспільствах, які зазнали колонізації, це ще важливо, тому що нашу ідентичність не було змоги нормально створити, її весь час знищували й тому для нас вивчення історії це ще частина творення ідентичності, імперія нам не дозволяла зрозуміти, хто ми є і саме це, саме пошук, історичний пошук є тим, ну, давайте так, ресурсом, який допоможе нам зрозуміти краще, хто ми такі.

Які основні російські історичні, культурні міфи вам особисто доводилось руйнувати для себе впродовж життя і пояснювати вашим рідним?

Ну, головний міф — це міф величі, звісно. Це ставлення до певних культур як до чогось кращого, вищого за рівнем і вищим за якістю, воно є неправдивим, тому що всі культури рівнозначно важливі. Це мабуть типова історія, коли люди не вивчали культурологію і це нормально, але для мене це основна історія і стосується росії, тобто розвінчання міфу величі. І загалом це повторення того, що немає великої культури, немає маленької культури. Зазначаючи, що якісь культури маленькі, це наче натякає нам, що якщо ми їх втратимо, то нічого не зміниться. І ось так дуже легко можна потрапити в аргументи, коли можна виправдати знищення маленьких культур і, як на мене, це дуже небезпечна тенденція.

Які основні помилки роблять люди, коли вони борються з російським імперіалізмом і з російським впливом усередині україни?

Починають боротися одне проти одного.

Можете детальніше розповісти — як цього уникнути?

Просто розуміти, що ворог знаходиться в росії, а не в Україні й не серед українців. Ця думка про те, що нам треба кооперуватися і адаптуватися, а не боротися одне проти одного. Це достатньо типова помилка, не тільки нашого суспільства, це те, що імперії розвивають у всіх колонізованих народах — злість, агресію, направлену саму на себе. Треба цього уникати.

Як ви порадите конструктивно вести політичні, культурні суперечки між українцями, позбавляючись колоніалізму і як деколонізуватися?

Колоніалізм це не є щось зовні, воно є в нас, тобто ми не можемо його прибрати. Це історичний факт, який був. Ми можемо працювати з колоніальною свідомістю. На жаль, ми зараз живемо в наслідках того, що росія з нами робила. Можливо, колись у нас буде суспільство, яке взагалі не буде відчувати ніяких наслідків колонізації, але всі ми, незалежно від того, яке у нас минуле, можемо мати вплив колоніальної ментальності.

Як ви порадите кожному з нас боротися з колоніальною свідомістю і ментальністю?

Ну, по-перше, я би насправді не дуже сильно намагалася з цим боротися. Коли ми кажемо «боротися» — це означає начебто чинити якесь насилля над собою. Я би це сприймала більш як такий спокійний, болючий, але необхідний процес, тому що боротьба — це щось таке короткочасне, а нам треба розуміти, що це буде дуже довга історія. 

Що ви би воліли порадити читати, послухати, подивитись усім українцям, щоб дізнатись більше про культуру й колоніалізм?

Я б не казала, що є щось одне, що треба всім прочитати. Мені хотілося би лише порадити, що якщо вам щось цікаво, занурюйтеся в це й намагайтеся в собі більше розвивати цікавість, тому що це дуже важлива навичка взагалі для виживання людини як виду, а також важливо для того, щоб ви знайшли щось в українській історії, культурі, що вам буде цікаво глибше досліджувати. Звісно, що українська література — це базова річ і найбільш доступна, тому, якщо є цікавість, можна просто перечитати класичного Шевченка, можна почати з «Кавказу».

Повна версія інтерв’ю на нашому YouTube!