Русифікація українських прізвищ. Геноцид української культури та мови

Почнімо з історії виникнення українських та російських прізвищ.

Які були українські прізвища?

У XVII столітті майже всі українці мали прізвища. Українські прізвища, як правило, походять від дотепних прізвиськ, які давали запорозькі козаки та українські селяни одне одному.

Семантичний спектр таких найменувань надзвичайно широкий, але ми перерахуємо основні: це назви рослин, професій, позначення національної або соціальної приналежності, характеристики за фізичними й психічними ознаками, назви тварин, птахів тощо. Найчисленніша група українських прізвищ — це безсуфіксні утворення, проте нашим прізвищам притаманні й суфікси -енк-/-єнк-, -ук-/-юк-, -ич-, -ович-, -ів-, -ок-, -аш-/-яш-, -ець/-єць, -сь, -ик-, -к-.

До речі, використання іменників у функції прізвищ без додавання будь-яких спеціальних суфіксів зближує українську традицію з деякими європейськими, зокрема англійською. Так, англійські прізвища Wolf, Birch, Foot, Sparrow утворені лексико-семантичним способом від слів wolf “вовк”, birch “береза”, foot “нога”, sparrow “горобець” тощо.

Які були російські прізвища?

Російські прізвища звичайно містять суфікси -ов/-ев, -ин. Проте мало хто знає, що російські селяни до скасування кріпацтва 1861 року прізвищ не мали зовсім. Зазвичай у документах та в повсякденному житті використовувалося імʼя по батькові. Тому в Росії зараз безліч Іванових, Петрових і Сидорових. Окремим, високо цінованим працівникам давали прізвища за їхніми професіями, що призвело до появи Кузнецових, Сапожнікових, Плотнікових та інших. Тим, хто був нижчий за статусом, — підданим, слугам — давали принизливі прізвиська, тому вдосталь зараз і Пентюхових, Дуракових, Дурнових, Дурнєвих, Сукіних.

Цими рисами українські прізвища суттєво відрізняються від російських.

Як русифіковували українські прізвища?

У ході русифікації російські чиновники спотворили безліч українських прізвищ. Так, український рід Чехів у ХІХ столітті став Чеховими, Дейнеки перетворились на Денікіних, Розум став Розумовським, Чайка став Чайковським.  Список можна продовжувати ще довго.

Процес русифікації українських прізвищ активно відбувався впродовж ХІХ–ХХ ст., починаючи з часів, коли було скасоване кріпацтво, продовжуючися в СРСР. Русифікація відбувалася як примусово, так і за бажанням носіїв прізвищ.    

Чому люди свідомо позбувалися своїх прізвищ? 

У ті часи було вигідно змінити свою національність на російську, оскільки без цього було неможливо «вибитися в люди», реалізувати себе, збудувати кар’єру. До того ж залишатися українцем було просто небезпечно, як, наприклад, під час Голодомору, червоного терору чи сталінських репресій.

А втім, свідомим бажанням це назвати важко. У Російській імперії та СРСР робилося все для того, щоб українці вважали, що з переписаними на російський манір прізвищами жити не лише «модно», а й легше. За тих, хто сам не волів змінювати прізвища, це робила російська ідеологічна бюрократична система, варто було тільки загубити документи. Це легко можна було робити під час перепису населення, зокрема 1959 та 1970 рр.

Звісно, в українські прізвища потрапляли й випадкові помилки, здебільшого від безграмотності людей, які працювали у виконавчих органах. Проте численні випадки русифікації документів наших співвітчизників доводять, що росія намагалася свідомо вбити в них почуття приналежності до своєї нації, культури та потреби користуватися рідною мовою. До того ж, угледівши описку в документах, українці могли б попросити виправити її, але описки виправлялися вкрай рідко.

Переписування українських прізвищ на російський манір було досить масовим явищем і під час призову чоловіків в армію. Коли вони поверталися зі служби, не лише прізвища були тепер російськими: їхню свідомість фактично «штампували» по-новому. Така прізвищева трансформація відіграє роль важливого психологічного чинника в переорієнтації самосвідомості багатьох перейменованих осіб і їхніх родичів з української на російську.

На жаль, випадки русифікації українських прізвищ часто зустрічаються і до сьогодення.

Історія говорить про тисячі переінакшень прізвищ на російський манір… Усім нам варто пам’ятати слова видатного українського мовознавця Івана Огієнка: «Бережи своє особове ім’я й родове прізвище в повній національній формі й ніколи не змінюй їх на чужі. І найменша тут зміна — крок до винародовлення».